Название | Притча про нових Маккавеїв |
---|---|
Автор произведения | Валерій Гаєвський |
Жанр | Историческая литература |
Серия | |
Издательство | Историческая литература |
Год выпуска | 0 |
isbn |
Коли Криве-Кривейто у супроводі двох вілкатсів[36] дрібним підтюпцем подався виконувати волю Великого князя, Гедимін викликав писаря; його черговий лист Папі Римському Іоану XXІІ був взірцем християнської смиренності як і личило справжньому королеві.
Священний вогонь на вівтарі храму Перкуна, висікаючи зливу сліпучих відблисків з крупних смарагдових очей ідола, надавав їм саме тієї грізної сили, якою і мав володіти бог-громоверожець, покровитель литовських лицарів. Височенна бронзова статуя із золотою головою була встановлена у храмі Гедиміном одразу після його сходження на великокняжий трон; її оточували накриті золотим дашком чотири могутні стовпи з мореного дуба, прикрашені густою тонкою різьбою, – ось таким чином гадав володар Литви вмилостивити Перкуна за важезну образу, вчинену Міндовгом. Тисячі літ у древньому капищі, спорудженому у священному гаю біля злиття рік Вільні й Вілії, не вгасав священний вогонь, над яким виріс дерев’яний храм; одного ж чорного дня ще на пам’яті батьків Лиздейки вчинено злочин, вага якого розчавить будь-яку людську істоту. Вогонь загашено, чотирикутна споруда з товстими кам’яними стінами поповзла над священним місцем високо вгору; князь Міндовг називав її «собором», але так тривало недовго – Перкун невзабарі жорстоко покарав його.[37]
Вогонь цей могутніший усього, що є на їхній землі, земля ж могутніша за людину, і не вистояти литовцю супроти долі, якщо він не вдихатиме запахів рідної землі, якщо не повернеться до своїх основ завдяки землі до вогню, що пахне горілими бурштином, живицею й дубовими полінами зі Священного гаю. І ніколи й ніде не буває вогонь ближче до людини, а земля-закоханою у людину, як тільки тут, перед грізним уособленням Перкуна, милостиво приймаючого безкровні жертви.[38]
На великих срібних тацях весталки[39] вносять нарізані великими шматками зварені баранину й яловичину, обкладені корінням трав зі Священного гаю й ставлять перед ідолом, аби Перкун теж взяв участь у священній трапезі.
Білих баранів й бика зарізано жертовним ножем одним з найвправніших войдил[40] біля глухої західної стіни храму, там же м'ясо зварено у великих мідних казанах вуршайтами[41] й розкладено по тацях. А ось подати жертовні страви Перкуну – то жіноча справа; служниці священного вогню на відміну від лаум,[42] котрі теж перебували на службі у Криве-Кривейто, були переважно молодими і вродливими, бо ж слугували навіки молодому володарю, князю духів-охоронців й духів-провідників у потойбічний світ, живішому від усього живого у лісах, на землі, в небесах, і воді.
…Зводити собор Міндовг запросив будівничих з Вормсу,[43] які і скопіювали тамтешній по-німецькі масивний собор з важкими конічними вежами (наразі на них вже не було позолочених фігурних хрестів) й трьома нефами[44] всередині, центральний з яких вивищувався над двома бічними, відділений товсти- ми колонами
36
Вілкатси – (у древніх слов’ян-вовкодлаки) легендарні воїни у язичників, у бою були непереможними.
37
На догоду могутньому у ХІІ-ХІІІ сторіччях Лівонському ордену Міндовг прийняв католицьку віру, за що був вбитий своїми підданими.
38
принесені в жертву тварини не спалювалися на Священному вогні.
39
весталки – жриці Священного вогню.
40
войдили – жерці керували обрядом жертвопринесення.
41
вуршайти – жерці непосвячені.
42
лауми – злі відьми, які теж слугували Криве-Кривейто.
43
Вормс – імперське німецьке місто на Рейні; відоме своїм собором, побудованим у романському стилі.
44
неф – витягнуте у довжину культове приміщення, покрите склепіннями.