і небаченої вроди юнак, що спав міцним сном. А з Золотого Зернятка виріс великий Житній Колос, вершиною його була надзвичайної і чарівної вроди дівчина, що спала міцним сном. Злетів Творець із Прадуба й вдихнув життя, спочатку у вуста юнака, а потім передав свій дух прекрасній дівчині. У ту ж мить обоє, і юнак і дівчина почали дихати, ожили, розплющивши очі й одним голосом мовили: «Як довго ми спали!» «Ви спали вічність, – промовив Сокіл, – а відтепер я даю вам Життя Вічне». І повелів їм Сокіл-Род прийти до Вирію. Довго ішли вони пустельною Землею посеред напівтемряви та пронизливого холоду. Здолавши важкий шлях, юнак і дівчина прийшли до світлого Вирію, де співали пташки і було тепло. Стали вони перед Прадубом, на вершечку якого сидів Сокіл-Род. І сказав Сокіл юнакові: «Ти є Дажбог. Найщедріший Бог, бо щедро будеш засаджувати Землю лісами, гаями, травами, квітами, заселятимеш живністю, звіром і птахом, та усім чим зможеш і зумієш». Тоді Сокіл звернувся до дівчини: «Ти є Жива, тобто Богиня Життя. Ти будеш засівати Землю житом, пшеницею, та усім чим зможеш». По тому звернувся Сокіл до обох: «Ви є чоловік і жінка. Ви народжуватимете Богів і людей, аби і Вирій, і Земля не були пустельними. Будете щедрими, творячи Добро і Красу як на Землі, так і у Вирії. А тепер скуштуйте молодильних яблук і скупайтеся у Священному озері». Вкусивши молодильних яблук, Дажбог і Жива стали безсмертними, а скупавшись у Живій Воді, стали безсмертними, будучи готовими прикрашати й збагачувати весь Світ. Потому скинув із себе Сокіл-Род Золоте перо. Упало воно у озеро Живої Води й перетворилося там у великий Золотий Камінь. Повелів Творець Дажбогові витягнути камінь і покласти його біля Прадуба. Дажбог одразу ж виконав веління Сокола-Рода, дістав Золотий Камінь і поклав його у тому місці, де було вказано. Тоді звернувся Сокіл до Дажбога та Живи, мовлячи такі слова: «Ось вівтар, який буде слугувати Золотим Ложем для Богів. На ньому ви зачинатимете Богів і людей. Лише з-під нього ви братимете всіляке насіння. Засіватимете його, щоб воно буйно родило на Землі». І направду сталося диво-дивне у Вирію, Золотий Камінь, який був Вівтарем, почав без упину плодити усяке насіння для посіву. Дажбог брав те насіння й розсівав його земними просторами, щоб…
Святовид перервав свою оповідь на півслові, тому що через вікно, знадвору, до кімнати долетіли спочатку стукіт копит, а тоді пролунали голоси і розпочалася дворова метушня.
– До нас завітали якісь гості, – поважно підвівшись із тапчана, промовив старий боярин, – цікаво хто.
На декілька хвилин у кімнаті запанувала тиша в очікуванні відомостей про прибулих. Малолітній Переслав, наче щось відчувши своїм дитячим сердечком, зіскочив з табуретки і випроставшись стояв також у очікуванні.
Відчинилися двері і на порозі, усміхаючись з’явилася управителька Ладомира.
– Батьку Добромире, до нас прибув ваш син, а мій чоловік Мечислав Відчайдушний, – поклонившись, промовила вона до старого боярина.
– Прибув мій син Мечислав, –
