Князь-варвар. Ігор Макарук

тривога: «Мечислав вже мав давно прийти. Чи, бува, чого недоброго не трапилося?» Це питання запульсувало у її голівці, трішки притишуючи той пристрасний «вогонь», який її переповнював.

      Ладомира підвелася із ложа, одягнула сорочку, якусь мить постояла, а потім знову сіла на ложе. Вона, як імовірна господиня дому, могла пройтися будинком і прислухатися, що де відбувається. Могла вона пройти і до кімнати боярина, де зараз зібралися на раду ратні мужі переяславські. Але для цього потрібно знову одягатися, прибирати волосся під убрус, а вона цього не хотіла, тому що тоді всі її приготування будуть надаремно. А пройтися боярським будинком у тонкій шовковій сорочці, одягненій на голе тіло та ще й з розпущеним волоссям, вона не просто не могла собі дозволити, вона такого навіть помислити собі не могла.

      Залишалося чекати. Вона краєм вуха чула, що щось трапилося на тракті, неподалік Переяслава. Чи хтось помер, чи когось убили, Ладомира не знала. Вона тієї новини не взяла до уваги, тому що її думки заполонила інша звістка. А саме те, що воєвода Сігурд повелів, щоб саме Мечислав став командиром найкращої когорти у всьому дружинному війську. Її серце пристрасно колотилося від радості, а душа була переповнена гордістю за свого любого чоловіка. Перебуваючи у такому емоційному стані, хіба могла Ладомира зважати на те, що там десь щось сталося на тракті. Хіба мало чого навколо стається кожного дня, що їй до того, коли вона переповнена радісними відчуттями і трепетними передчуттями, які наповнені манливим очікуванням прийдешніх перипетій.

      – Що вони можуть так довго обговорювати, – прошепотіла стурбована очікуванням жінка.

      Її помисли понеслися до кімнати боярина Добромира, де зараз радили раду найкращі мужі Переяслава. Ладомира намагалася зрозуміти, відчути, що там відбувається, про що ведуть мову мужі славні. І серед тих мужів її Мечислав. Жінка спробувала усміхнутися, але усмішка вийшла дивною, більше схожою на гримасу.

      Ладомира встала з приготовленого ложа, пройшлася кімнатою, підійшла до вікна і зазирнула у непроглядну темінь ночі. Місяць сховався за хмарами, які нависли над містом. Ладомира знову прислухалася, але до її слуху долетів поодинокий гавкіт собак, які несли свою нічну сторожову службу.

      Молода красива жінка стояла і не знала, що їй слід вчинити. Думку одягтися і сходити до боярської кімнати, щоб запитати, чи, бува, чого не сталося, Ладомира відкинула одразу. Так постоявши кілька миттєвостей біля вікна, обіпершись плечем об стіну, вона помислила, а потім розвернулася, підійшла до ложа і, не знімаючи сорочки, лягла.

      Деякий час лежала Ладомира на своєму ложі із заплющеними очима, випроставши руки вздовж свого тіла. Вона лежала, вслухаючись у темінь ночі, щоб вловити будь-який найменший шерех, який міг долетіти з передпокою. Раптом її тіло напружилося і нервово сіпнулося. Ладомира усім своїм єством відчула чиюсь присутність у кімнаті. Вона розплющила очі і зойкнула. Від порогу до неї наближалася бліда жінка у всьому білому.

      Спочатку