Війни художників. Станіслав Стеценко

якийсь Гущенко.

      – Гущенко? – Сталін на хвилину замислився. – Гущенко… За прізвищем наче не єврей. Що він за один?

      – Кобо, я ще про нього мало знаю, але начебто він працював на нас як нелегал. Жив у Франції й Німеччині.

      Сталін задумався. Не помічав, що тримає люльку боком і попіл сиплеться на килим. Нарешті сказав:

      – Герой невидимого фронту. Ще краще! Зробимо його Героєм Радянського Союзу. Посмертно. Покажеш мені фото. Щоб жодна риса не натякала на жидівське коріння!

      Сів, довго розкурював згаслу люльку. Зламав кілька сірників. Жбурнув коробку на стіл.

      – Сука Ворошилов! – раптом сказав зі злобою. – Відповість мені за Фінляндію. А що Захар?

      – Захар мовчить.

      – Захар дає дуже мало інформації. І то не інформація, а лайно. Якщо дізнаюся, що покриваєш хрінову роботу Захара через твого заступника – ту жирну свиню – Богдана Кобулова, підвішу за яйця! Зрозумів? За яйця! Говорять, Сталін жорсткий. Нема на вас Івана Грозного! Вже половина б корчилася на дибі! А хтось і на палю б сів!

      Резидент у Берліні Амаяк Кобулов, який працював під псевдо Захар, був братом Богдана Кобулова, начальника одного з управлінь НКВС. Його вважали протеже Берії.

      Берія зібрався заперечити, але Сталін перебив його:

      – Мовчи, – вождь витягнув руку з люлькою у напрямку Берії, зупиняючи його. – Хтось іще підтвердив інформацію Захара?

      – Ні, – Берія вже був не радий, що пропустив до Сталіна шифровку про виступ Гітлера. Після цього він буде завжди намагатися блокувати всю інформацію про можливий напад Німеччини на СРСР. І пропускати тільки те, що хоче почути Хазяїн.

      – Треба підсилити Захара. Значить так, знайди когось зі старих кадрів. І відправ йому на допомогу. Все. А що там із поляками?

      Поляки – то були двадцять тисяч польських військових, які здалися Червоній армії у східній частині Польщі. Думали таким чином урятуватися від армії вермахту, що швидко наступала. Але жорстоко помилилися.

      – Усе зроблено, – Берія зробив красномовний жест – чиркнув долонею по шиї.

      Сталін замислено кивнув. «Все» означало розстріл поляків. Спочатку Сталін вагався, що з ними робити. А потім, коли поляки підняли ледь не бунт, вимагаючи суду або відправки в Англію, вирішив пустити їх «у розхід». Навіщо йому було відпускати цілу армію, яка потім воювала б із ним за східні польські землі? Як би зробив Іван Грозний? Тільки так! Ніхто в Політбюро не посмів йому заперечити. Всі проголосували «за». Ворошилов, Молотов, Калінін, Каганович. Все Політбюро – одноголосно. І тепер – немає поляків. Немає й проблеми.

* * *

      Цілком таємно.

      Політбюро ЦК ВКП(б)

З рішення від 5 березня 1940 р. (протокол № 13, п.144)

      Справи польських військових розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищого заходу покарання – розстрілу. Розгляд справи провести без виклику арештованих і без пред’явлення звинувачення, постанови про закінчення слідства й звинувачувального вироку.