Війни художників. Станіслав Стеценко

відразу поліпшився. У двері тихо постукали. Черговий офіцер Рибін доповів, що з ним хоче говорити Молотов. Коли він брав слухавку, то ще посміхався, думаючи про красуню-балеринку. Але поступово усмішка зійшла з його обличчя:

      – За словами шведського посла? Якщо Англія і Франція погодяться на мир, то Гітлер ударить по нас? Ні, це не звучить неймовірно. Це не перша подібна інформація.

      Сталін уважно слухав. Перепитав:

      – Провокація проти великої делегації діячів мистецтва, що перебуває в СРСР? Дякую, В’ячеславе. Я ще раз упевнився, що Берія дарма їсть народний хліб.

      Сталін поклав слухавку і сів на диван, підперши голову руками. Із задуми його вивів голос Власика, який повідомив, що автомобіль подано.

      Сталін виїхав у Кремль близько 13-ї години. Дорога зазвичай займала не більше 15 хвилин. Іноді навіть дванадцять-тринадцять. Автомобілі – чотири чорних однакових «пакарди», виїхали з дачі й повернули на порожню трасу. Його автомобіль пригальмував й опинився у хвості колони. Так було потрібно для безпеки. Кожного дня його автомобіль міняв своє місце. Перший, третій. Другий, четвертий. Ніхто не знав, у якому з «близнюків» він цього разу. Всі авто броньовані. Шини – із суцільної куленепробивної гуми. Автомобілі можуть розвивати шалену швидкість – 100 кілометрів на годину. На в’їзді в Москву колона розділиться. Два «пакарди» поїдуть одним шляхом, два – іншим. Ніхто не буде знати, в якому він кортежі.

      Сталін любив цю марку автомобіля з пеліканом на капоті. Перший «пакард» у нього з’явився ще на Царицинському фронті, де Сталін був представником Реввійськради. Відтоді він не зраджував цій марці просторого, потужного і дорогого американського автомобіля. Навіть коли Ленін наказав надати йому розкішний англійський «Роллс-Ройс Сільвер Гоуст», він за першої ж нагоди змінив його на «пакард». Дізнавшись про цю пристрасть Сталіна, Рузвельт подарував йому розкішне біле авто цієї марки.

      «Пакарди» з кортежу зовні нічим не відрізняються від звичайних. Але це лише зовні. На заводі ЗІС їх розібрали і підсилили потужною бронею і куленепробивним склом. Раніше броньований «пакард» був лише у нього, а охорона пересувалася на ЗІС-101 та «лінкольнах». Але потім він добре придумав – і охорона, і сам пересуваються на однакових автомобілях. Так надійніше.

      На передньому сидінні його автомобіля водій-віртуоз – майор НКВС Мамонтов і начальник охорони – генерал Власик. З порожнього шосе, що вело через ліс і охоронялося спеціальним постом НКВС, кортеж виїхав на Можайське шосе, перетнув трамвайні колії на Садовому кільці, далі повернув на Смоленську площу, промчав Арбатом. На вулицях порожньо, рух автівок перекрито для урядового кортежу. Скрізь агенти НКВС у цивільному, варто було комусь із перехожих зупинитися, відразу лунало грізне «Пройдіть!» Якщо хтось затримувався, лунав свисток і роззяву хапали попід руки міліціонери і тягли у найближче відділення, для «встановлення особи». На верхніх поверхах – снайпери, готові вразити будь-яку підозрілу ціль. Кожен закуток, аж до Кремля, був пристріляний