Війни художників. Станіслав Стеценко

працівником, а головне – улюбленцем Сталіна.

      – Вірити не можна нікому. Тільки партії й товаришу Сталіну. Але, якщо він працював за дорученням товариша Сталіна… – Берія якийсь час, заклавши руки за спину, ходив туди-сюди кабінетом, грізно поблискуючи пенсне. Нарешті вичавив: – За особистим дорученням! Це міняє справу. Добре, йди.

      Берія ще раз пройшов узад-уперед кабінетом. До дрібниць пригадав учорашню нічну розмову з Хазяїном. Подумав, що має повну інформацію для доповіді. Але Хазяїн ніколи не з’являється у Кремлі раніше обіду. Ще є час. Треба переглянути осоружні папери. Відкрив теку: «На підпис. ЦК ВКП(б)».

      Частина документів була у конвертах із написом «цілком таємно». Ніхто, крім наркома, навіть його секретар, не міг знати, що у них. Якщо він ставив якусь резолюцію, документ спрямовувався згідно з нею, якщо ні, то секретар ставив штамп «Товаришу Берії доведено».

      Розділ 9

      20 березня 1940 року, 11 год. 22 хв

      Москва, Ближня дача

      Щойно внутрішні ворота зачинилися за машиною, яка повезла в Москву Віру Давидову, Сталін, мружачись від яскравого сонця, вийшов на відкриту терасу, накинувши на плечі шинель із грубого сукна.

      Навколо будинку було три тераси. Одна закрита – зимова, і дві відкриті – з дахом і без даху – весняно-літні. Він любив проводити час на терасах. Узимку подовгу сидів або лежав на закритій – у кожусі, шапці-вушанці і валянках. А влітку наказував винести крісла і стіл на відкриті. Вважав, що перебування на свіжому повітрі – запорука міцного здоров’я. Он грузинські пастухи живуть по сто років! А він хотів жити довго. Можливо, навіть до перемоги комунізму.

      Гілки з першим зеленим листям тяглися до нього. Задоволено посміхнувся – весна! Пихнув люлькою. Озирнувся, шукаючи поглядом когось із охоронців.

      – Товаришу Рибін, ідіть сюди, поставте крісла біля альтанки.

      А ще навесні й улітку він любив працювати в альтанках, розкиданих по всьому саду. То в одній, то в іншій. Залежно від настрою. Туди йому несли чай, папери, їжу. Він відчував, що від сьогодні він уже знову може працювати в саду.

      На газоні перед ґанком, весело цвірінькаючи, скакали, мабуть, радіючи ранній весні, горобці. Тут горобці, а в Кремлі лише ворони – чому так? Зняв шинель з одного плеча, йому миттю кинувся на допомогу охоронець, знімаючи й з іншого. Одяг був частиною його образу. Груба шинель, прості м’які чоботи на низьких підборах. Чоботи, які він роками відмовлявся міняти, дозволяючи лише ремонтувати.

      Весняне сонечко пригрівало, скрізь пробивалася зелена травичка. Це все породжувало жагу діяльності, жагу до життя. Вартовий у формі НКВС, у будці біля воріт, витягнувся в струну і віддав честь. «Гарна виправка, молодець», – кивнув йому Сталін.

      Спочатку він жив у Кремлі, у квартирі, яка була на поверх нижче від його кабінету, але згодом лише приймав там найближче оточення. Членів Політбюро. Коли хотів відпочити після важкого дня. Туди завозили ящик його улюбленого вина «Кіндзмараулі».

      Кремлівські квартири, в які спочатку в’їхали