Сині етюди. Микола Хвильовий

їх вигнано. Знайомий обурився.

      – Як ви смієте! Ми ж тільки гуляємо!

      – Іді, іді! Не разговарівай!..

      Знайомий пообіцяв поскаржитись голові Вуцвику. А Павлина Анфисівна спитала:

      – Ну, скажіть правду: ви ж не комуніст?

      Він тричі побожився, що він комуніст, але вона йому не повірила.

      …Громовиця не прийшла – пройшла. В лісі було тихо, між дерев ходив місяць і крапав срібне масло в гущавину.

      Хтось ламав гілки в лісі – не людина, тріскало в лісі. Вилуплювались солов'ята, і соловей уже не співав, і солов'ї мовчали.

      – …Якби ви знали, яка це Анфиса Павлівна: жадна, не дай Господи. Годує дитину, а сама більш за дитину з'їсть: дитячу порцію.

      …На якнайдальшій віллі сміялись. Підійшли до тераси, а за терасою тихенька пісня. Це надхненний Гіль.

      …Тьотя Бася не обідала: її обід з'їв хтось.

      Коли поодцвітали вишні[19], поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бджоли, дід сивенький – смачно…

      Летіли трутні по шосе.

      …У віллі мешкають два тижні, три, місяць, а то й ціле літо. Одні виїздять, інші приїздять.

      Хто приїздить, каже:

      – По вулицях голод, а тут…

      Через тиждень каже:

      – Чому це сьогодні нема какао? Який же це дім відпочинку? Га?

      …Пахне кізяками й парним молоком.

      Ледве світає, Сидір запрягає коні й везе м'ясо до міста.

      Насіли: де – хто.

      – Захватіть оцього лантуха з яблуками.

      – Що за лантух?

      – Та оцей.

      – Та це ж яблука казенні.

      Його просять, він згоджується за двісті п'ятдесят від пуда. Накрив лантух свіжим м'ясом і закаляв у кров[20]. Сидір покликав Микиту, й поїхали. Як виїхали з села – на місто селяни їдуть. Сидір кричить:

      – Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать із воза:

      – Не пан, звернеш і сам. То тільки земському звертали колись… Но-о!..

      Почухав Сидір потилицю й згодився:

      – Та воно й правда.

      Сіпнув за віжку – ліворуч…

      …Підводилося сонце – червоне, заспане, невмите…

      На вілли[21] залітають амури: людське. Буває випадково, буває свідомо, під кущами, коли думає ліс, коли мовчить ліс, тільки тріщить у глибинах – дрібний звір ходить, буває в садках… А через дев'ять місяців вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свіжо й людяно.

      Залітають сюди й погані баси – невдачники з міста й дебютантки – балерини й третьорядні скрипники. Тут усе задовольняє. Усіх задовольняє.

      Є і літній театр.

      У суботу висіла афіша:

      Грандіозний вєчєр. Участвують… еtс.

      …У неділю тьотя Бася кричала:

      – Я не поведу дітей на цю буржуазну гниль!

      Її не послухали й повели дітей. У дітей сьогодні цвіли очі, як спілі вишні після дощу. Кричало голубе небо, і були оплески гучні і сміх дитячий.

      Діти задоволені, артисти «в ударі», небо кричить.

      Кінчався вечір, заспівали «Інтернаціонал», і скрипник заграв. Тріснула струна в скрипника, й «Інтернаціонал» увірвався.

      І

19

Позривали ягоди.

20

Кров і яблука, революція і кров…

21

Мабуть, і в колонії.