Гордієві жінки. Жанна Куява

дівоцтві Лозова.

      4

      Сестри зайшли в червону кімнату. Навіть найрозкутіша поміж усіх Мія почувалася в ній невпевнено. Сіла одразу біля дверей на високий табурет, уперлася на килим, що висів на стіні й вражав пащеками лапатих маків.

      – Софіє, замовляй, бо ти в нас – довгождана гостя, – почала Лія.

      Найстарша із сестер, що мала округлений животик, новоутворене ластовиння на щоках, котре ще більше увиразнювало яскравість природної рудизни її волосся, старанно приховуючи невеселий вираз обличчя, мовила:

      – Перша поличка, друга книжка, третя сторінка.

      – Кому читати? – порівняно веселіше пролепетала Лія.

      – Читай ти, Ліє, читай, люба, – відповіла сестра, спираючись об стіс подушок на другому, «своєму», а не «материному» ліжку.

      – «Дівчата-українки любили прикрашати свої голови вінками, – задекламувала старша з близнючок. – Бувало, і для того, щоб освідчитися нерішучому парубку, вони в’язали вінок із волошок та польових маків. Волошка – символ простоти і ніжності, мак уселяє надію. Вважали, що любов прийде сама, коли такий вінок дівчина власноручно одягне на голову своєму обранцеві… Ще цвіт маку долучають у вінок тоді, коли в родині хтось загинув у боротьбі з ворогами. До того ж мак є символом печалі й туги», – завершила.

      – Ліє, а чого ти досі того не зробила? – знічев’я заясніла усмішкою Мія.

      – Що саме? – перепитала сестра-близнючка.

      – Не сплела вінок із волошок та польових маків і власноручно не одягла його на голову своєму Івану Петровичу, – широко заскалилася.

      Лія спершу не знайшлася з відповіддю. Але за трохи мовила:

      – Мені й так нормально.

      – Іти заміж, не кохаючи, можеш тільки ти, руда моя бестіє, – ніжно мовила Мія.

      – Ти вже визначилася? – перепитала Лію Софія.

      – Так, – відповіла та.

      Дівчата примовкли.

      За хвилин кілька:

      – А в тебе, Міє, що нового? – звернулася до наймолодшої сестри Софія.

      – Я закохана! – простягнула вгору руки й удоволено заплескала в долоні «бистріша» з близнючок.

      Лія мовчки усміхнулася.

      – І в кого тепер? – спитала Софія, хоч і знала, що нічого серйозного від «нетипової» сестри не почує.

      – У свого викладача з вокалу, – відповіла, регочучи.

      – Вокалу? – здивувалася Лія. Вона добре знала, що сестра досі вправлялася у фотографуванні, а не в співі.

      – Вчора мала перший урок, – Мія метушливо закрутила вказівними пальцями руді завитки, що спадали з обох боків на її витончені плечі. – Ні, фоткати я не покину, далі робитиму те на замовлення, – додала, – але повчуся ще й співати, може, більше зароблятиму, якщо співатиму у якому-небудь ресторані.

      – Баба Устя не була б у захваті від такого рішення, – відреагувала Софія серйозною. – Мати Марія – теж. Не кажу вже про діда.

      – Учитель сказав, що з моїм талантом можна вже виходити на сцену! – злегка образилася Мія, проте не показала того.

      – Він неодружений? – вирішила уточнити Софія.

      – Якби він був неодружений, то навряд чи мене зацікавив би, – загоготала Мія.