Вогнем і мечем. Генрик Сенкевич

листа, то слізьми щасливими його обливала.

      Намісник од радості позабував усі слова і тільки через деякий час запитав:

      – Про Богуна нічого не довідався?

      – Не з руки мені було в панни чи в пані про те запитувати, та я коротко зійшовся зі старим татарином Чехлою, котрий хоч і бусурман, але слуга панні вірний. Він мені розповів, що спершу всі вони досадували на вашу милість, і дуже, та потім схаменулись, особливо коли стало відомо, що розмови про Богунові скарби – байки.

      – Яким чином вони про це дізналися?

      – А воно, ваша милість, сталося ось так: була в них тяжба із Сивинськими, по котрій зобов’язалися вони потім гроші виплатити. Як надійшов строк, вони до Богуна: «Позич!» А він на це: «Добра турецького, каже, трохи маю, та скарбів ніяких, що було, каже, все розтринькав». Як почули вони таке, зразу зробився він для них гіршим, і зразу відчули прихильність вони до вашої милості.

      – Нічого не скажеш, ґрунтовно ти все розвідав.

      – Мій ласкавий пане, коли б я про одне дізнався, а про інше ні, тоді б ваша милість могли мені сказати: «Коня ти мені подарував, але сідла не дав». А що вашій милості в коневі без сідла?

      – Ну, так бери ж і сідло.

      – Уклінно дякую вашій милості. Тут вони Богуна в Переяслав і відправили, а я, ледве про те довідався, подумав: а чому б і мені в Переяслав не податися? Буде мною хазяїн задоволений, мене і в полк скоріше запишуть…

      – Запишуть, запишуть тебе з нового кварталу. Значить, ти і в Переяславі побував?

      – Побував. Але Богуна не знайшов. Старий полковник Лобода хворий. Кажуть, що невдовзі Богун після нього полковником буде… Одначе там дивні діла якісь творяться. Козаків жменька всього в корогві лишилася – решта, подейкують, за Богуном пішли або ж на Січ утекли, й це, мосьпане, справа важлива, тому що там смута якась затівається. Я і так, і сяк намагався хоч що про Богуна дізнатися, та сказали мені всього лиш, що він на руський берег[52] переправився. Он воно, думаю, як; значить, наша панна від нього в безпеці, й повернувся.

      – Ну, ти впорався неабияк. А неприємності які-небудь у дорозі були?

      – Ні, мосьпане, тільки їсти от страшенно хочеться.

      Редзян вийшов, а намісник, лишившись на самоті, знову почав перечитувати листа Олени і до вуст притуляти ці літерки, куди як менш досконалі, ніж рука, що писала їх. Упевненість утвердилася в серці його, і думав він так: «Дороги протряхнуть скоро, послав би тільки Бог погоду. Курцевичі ж, довідавшись, що Богун голяк, уже точно мене не обдурять. Розлоги я їм прощу, та ще й свого додам, тільки б зіроньку мою ясну дістати…»

      І, причепурившись, зі світлим лицем, із грудьми, переповненими щастям, пішов він у каплицю, щоб передовсім Господу за добру вість смиренно скласти подяку.

      Розділ VI

      По всій Україні та по Задніпров’ю немовби що зашуміло, немовби передвістя близької бурі дали про себе знати; якісь чутки дивні покотилися від села до села, від хутора до хутора, наче рослина, котру восени вітер степом жене і котра

52

Правий берег Дніпра називали руським, лівий – татарським. (прим. авт.)