Загублений між війнами. Наталка Доляк

багатослівність. Замість знайомств і сварок усе частіше мовчки спостерігав за людьми, які його оточували. Навіть із Юрком не ділився думками, хіба випивав зайвого. Але й тоді більше співав й поривався до танцю.

      Дорогою до Тифліса, у вагоні потяга, Юрій Покос почув від осетина, який працював у будинку російського офіцера конюхом, що десь в Африці почалась війна і що російські військові схиляються до того, що конче необхідно вирушати на Чорний континент, аби стати на бік пригнобленого народу. Юрія звістка про застосування зброї проти народу, нехай навіть далекого й незнайомого, засмутила. Він бо так мріяв, що нове століття залишить таке поняття, як війна, на задвірках історії.

      Діставшись Тифліса, відчули напруження, яке випромінювали перехожі. Люд шепотів про війну. І в шепоті не було й дещиці страху, в кожній згадці – пафос і патетика, ніби воювали за незалежність не африканські народи, а народи Російської імперії. Вірогідно, спрацьовували накопичені століттями потаємні думки про власну державність, про батьківщину, яка б вивільнилась із-під патронату Росії, а відтак солідарність з бурами, які відважно боронили свої території від завойовників англійців. За подіями, які швидко розгортались у Південній Африці, спостерігали військові і цивільні, чоловіки і жінки, багаті і бідні. У повітрі носились незнайомі до цього часу назви африканських республік, міст, полководців, які брали участь у військових діях.

      Людський гомін посилювався й переростав у короткий крик – ніби хтось голосно читав телеграму. Це продавці газет – охайно вдягнені хлопчики, повісивши собі на зігнуту руку, наче рушники, ті газети, сповіщали тифлісцям останні новини з африканських фронтів. Газети розходились швидко, не встигав хлопчик ступити й десяти кроків, як мусив бігцем повертатись до редакції, аби набрати ще одну, більшу кипу друкованої продукції.

      Юрко та Петро знайомились із головним містом країни, яка на зорі становлення пережила вторгнення арабів, за сто років по тому монголів, потім османів та персів, а тоді росіян. Грузія, незважаючи на вікову боротьбу за незалежність, яка виснажувала ресурси, людські та природні, пригальмовувала економічний розвиток, усе ж була якийсь час найсильнішою християнською державою на Східному Причорномор’ї. Під проводом цариці Тамари грузинська армія відвоювала низку перських міст. За часів цієї цариці територія Грузії досягла найбільшого розміру за всю історію. Тифліс був наповнений старожитностями, що вказувало на бережливе ставлення грузинів до своєї історії. Для того аби обдивитись до ладу місто й відчути його колорит, українці блукали вуличками не лише середмістя, а й віддалених від центру районів. Як і в будь-якому краї імперії, окраїни густо заселені були робітниками, щільно забудовані хисткими приміщеннями, які не можна було назвати хатами, а скоріше курниками. Так само ті робітники збирались у гуртки, обговорювали те саме, що й катеринославські пролетарі, – світову революцію, яка почнеться зі звільнення робітничого класу.

      – Революція