Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків. Олексій Бобровников

гості, мандрівники. А Батурі – нічному сторожеві – немає діла до цієї мирської суєти.

      Батура – монастирський сторож

      День ченця

      Хтось робить це раз на рік, хтось – усі триста шістдесят п’ять… Сьогодні всі ми схожі в одному: розгрібаємо щебінь, чистимо доріжки, думаємо про Бога.

      Піднімаємося в гору, носимо каміння, думаємо про Бога.

      Косимо сіно, просимо спасіння, думаємо про Бога.

      Насправді я не знаю, про що думає кожен із нас.

      Після роботи сідаємо обідати в одному із сільських будинків.

      Трапеза проста – картопля, овочі, соління, хліб.

      – Чому ти не доїдаєш? – спитав мене, посміхаючись, один молодий монах. – Якщо не доїдатимеш – у тебе дружини гарної не буде.

      – Дружини гарної не буде? Хто тобі таке сказав?

      – Не знаю. Нас у дитинстві так вчили, – одповідає він.

      – А ти чому тоді в дитинстві не доїдав? – відбив я.

      – Тому що… – посміхнувся він відчужено, ховаючи за усмішкою щось інше. – Тому що…

      За столом усі посміхаються, але ніхто чомусь не дивиться на мене. Один утупився в тарілку, інший дивиться убік.

      – Тому що, тому що, тому що, тому… – повторює монах задумливо, відвівши очі й вистукуючи пальцями по столу уривчастий ритм.

      «Я прийшов сюди через пісню»

      О пів на сьому ранку, зайшовши до трапезної, я з подивом почув, як хтось співає італійською арію з «Принцеси Турандот»:

      – Nessun Dorma!.. І нехай ніхто не засне!.. Але секрет мій захований в мені, і ніхто не дізнається моє ім’я… Лиш біля вуст твоїх я вимовлю його і розвію тишу, і ти станеш моєю!

      Кілька голосів приєднуються до самотнього тенора, який сховав своє колишнє ім’я під церковним – Діонісій.

      – Ніхто не дізнається його імені… І всі ми повинні померти, померти! – вступає за ним хор ченців.

      Тут, у Зарзмі, всі вони: актори, співаки, архітектори – прийняли постриг і назавжди відмовилися від спокус світу.

      «Nessun Dorma!.. Нехай ніхто не засне!» – співає отець Діонісій. «І секрет його прихований у ньому, і ніхто ніколи не дізнається його таємницю», – веде за ним хор.

      – Ні, я не збираюся ставати ченцем. Хоча, можливо, коли-небудь і зміню свою думку… – каже шістнадцятирічний Лука, який приїхав до Зарзми на час літніх канікул.

      – А я прийшов сюди через пісню, – каже його ровесник на ймення Саба. Юний тбілісець збирається стати барабанщиком і проводить літо з людьми, які розуміються на музиці.

      Молоді грузини приїжджають сюди на літо, щоб восени повернутися до звичайного життя.

      А вже з листопада дорогу до перевалу буде закрито, і до самої весни ніхто зі сторонніх не потрапить у монастир.

      І поки ченці виконують арію з відомої опери, я згадую Вардзію – цей «Монастир троянд», все мистецтво і всі таємниці якого загинули століття тому. Тієї миті я подумав: якщо дух Вардзії і залишився жити десь в Грузії, то це місце – Зарзма.

      Маршрут 3

      Через гірську Аджарію до ущелини Мачахела

      Вовки, рушниці й відчайдушна гостинність