Дякую тобі. Daria Moroz

Вона надихає мене. Вона моя споріднена душа! І так – ми знайомі мало, але відчуття що вічність. Вона мені як найкращий друг, але ще більше. Це єдина людина у світі, яка знає мене краще ніж хтось інший, мене справжнього. Вона та, хто робить мене кращим. Фактично вона не робить, я сам це роблю, тому що вона надихає мене. І не важливо, що станеться, вона завжди буде моє перше справжнє кохання. Ніхто і ніколи не зможе змінити цього.

      Відкриваю двері не стукаючи. Дім звісно здоровенний, все з мрамору, вишукана мебель, скрізь живі квіти, дорогі картини.

      – Як ти могла? – кричу я вказуючи пальцем на матір.– Де ти зустріла Мію, що ти їй сказала? – вона сидить як залізна леді, п’є вино з великого бокалу. Боже від неї так і віє високомірям, грубістю, холодом.

      – Хм, синочок! Я ж казала тобі, що вона не підходить нам! Вона біднячка. Я одразу зрозуміла, що то була вона, миле личко вкладене в дешеве лахміття. А коли я почула, що вона хоче набрати безкоштовних пробників, у дорогому магазині парфумів, мені стало ще смішніше. І я вирішила продовжити собі розвагу. Тому і підійшла.

      – Не кажи так! Ти не маєш права судити людей по їх одягу чи статусу!

      – Я думала ти пограєшся, переспиш з нею декілька разів і все. Але вона бойова дівка, має левину хватку. Не знаю, чи можливо, це ти – тюхтій! – вона відпиває глоток вина.

      – Не смій говорити так про неї! – попереджую я.– Я люблю її, і твоя думка мене не цікавить. Я сам творю свою долю!

      – Це тобі навіяла твоя обідранка? Так, вона сама творить свою долю, а ти, залежний від нас, всі твої достатки: машини, будинок, навчання в коледжі- залежить він нашого з татом рішення! Тому думай кому і що ти говориш!

      – Мені не потрібні твої гроші! Мені потрібна вона! Кошти мають можливість зникати та закінчуватись, а кохання ні.

      – Ахаха, кохання? Милий кохання – це фантом. Кохання немає!

      По з-заді мене виходить Жасмін, я не одразу зрозумів що її не було у кімнаті. Вона проводить пальцем по моєму обличчю і я різко відштовхую її руку. Вона посміхаючись проходить до кімнати у руці теж бокал з вином. Волосся розпущене, губи та плаття на ній як і волосся червоного кольору. Мене аж воротить від неї. Я роблю декілька кроків назад…

      – Мені соромно, що ти моя мати. Колись ти була для мене прикладом, тепер ти стала першокласним стервом, що визиває в мені лише ненависть. Знаєш при всій повазі до тебе, хочу сказати лише одне:,, В житті все буває, і можна допомогти кожній людині витягнувши її з болота, але матусю, витягти болото з людини не вдасться.,, Шкода що гроші тебе так змінили. Надіюсь моя мати, справжня, а не ось це … – я вказую пальцем на неї… – повернеться до нас з тотом! Хоча шансів дуже мало! – вона відривається від вина і не дивлячись на мене промовляє…

      – Ти правий синок, хтось змінюється і стає першокласним багатим стервом, а хтось із обідранки, стане лише повією та алкоголічкою, як і її татусь. Ти не будеш з неї! Я все сказала!

      Я виходжу на двір, берусь за голову. Що, що робити? Я повинен її знайти, пояснити все!