Дякую тобі. Daria Moroz

Алекс. Він без слів забрав у мене цигарку, кинув її на газон та потушив ногою.

      – Ти мов довбаний рицар! Знов прискакав мене рятувати? – він нічого не казав, здавалось що він в любу секунду зірветься. Розвернувшись спиною, він важко вдихнув, закинув голову до гори та пальцями прочесав своє волосся. Видихнувши він знову повернувся до мене.

      – Вставай! – твердо та грубо він дав мені вказівку.

      – Як ти мене знайшов? – я підіймаюсь.– Чому ти тут? Якого хрена тобі потрібно? – кричу я. Його погляд змінюється з розсердженого на довбану жалість.

      – Мія …! – він робить крок до мене.

      – Ні, не потрібно мене жаліти.– він вперто підходить та заковує мене в свої обійми. Я відштовхую його, б’ю кулаками по груді. Плачу.

      – Шшшшшш! – заспокоює він мене.– Все буде добре! Я розумію тебе! – я кожною клітиною тіла відчуваю його мікрохвилі. – Я поруч! – прояв такої турботи ще більше мене розчулює і я плачу так що аж запинаюсь.

      – Хіба ти не бачиш ми не створені одне для одного, ми не пара, ми різні, різне життя та різне майбутнє! Для кого ця твоя гра?

      – Я не граю, не кажи так.

      – Я реально нікому не потрібна, чому я маю вірити твоїм словам? – я відчуваю як він сильніше мене обіймає, подих стає частішим а серце б’ється гучніше.

      – Вірити тому …що я люблю тебе! – я підіймаю очі на нього і ми зустрічаємось поглядом. Я бачу щирість та світло його нутра, що мов віддзеркалюється в очах.– Я завжди буду поруч! – я так потребую його, тому не задумуючись впиваюсь в його вуста та цілую. Я просто не маю змоги відірватись від нього. Все то нісенітниця про землю та енергію, людині потрібна людина.

      – Дякую тобі! – я схиляю голову йому на груди і час здається зупиняється. Я готова стояти тут з ним вічно. І чому біжить так час, наше життя як годинник. Здається що я нічого не встигаю. Не встигаю жити. Повноцінно. – Хочеш поїдемо до мене? Ми могли б заїхати взяти піцу чи суші. Тато спить.

      – Я знаю!

      – Звідки? Ти був в мене дома? – мене знову бере паніка. Він бачив тата на полу? Алекс помітив, що я замаячила тому швидко доповнив свій текст.

      – Мія не хвилюйся. Мене не цікавить твій тато, ну точніше мені шкода що він так собі шкодить, але більш за все мене цікавиш ти та наші стосунки. Я був дома, потім не знаю чому, я ніби відчув щось, вирішив поїхати до тебе і набрав тебе з машини. Ти вибила, а потім взагалі заблокувала і я почав хвилюватись ще більше. Дім твій був закритий, я заглянув у твоє вікно, кімната була порожня. Набрав Лілі, вона сказала що скоріше всього ти бігаєш. І я одразу помчався сюди! – мої сльози знову підступають, тримаюсь з останніх сил.– Шшшш, поїхали по піцу!

      Я не хотіла бачити тата, він міг не спати. А це означало одне – нові проблеми та сварки. Тому ми залізли до моєї кімнати через вікно. Повна темрява. Я увімкнула у розетку гірлянду і у мене з’явилась посмішка. Відібравши піцу у Алекса та поклавши її на ліжко, я відкрила колу,