Дякую тобі. Daria Moroz

щоб його не наказали.

      – Твоя мати вчора телефонувала! – тихо – тихо прошепотів він.

      – Що їй потрібно? – точніше якого чорта вона телефонувала.

      – Хоче зустрітись!

      – А ти що їй сказав? – я просто в шоці.

      – Дав твій номер! – я відчуваю скільки невиносимого болю в його словах. Він казав, що кохав її більше за життя. Хотів родину, діток. А вона – незрозуміло, що вона хотіла. Все зруйнувала. Як мінімум нам обом життя, мені і татові. – Ти зустрінешся з нею? Мені важко це признавати, але їй дійсно є що тобі розповісти! – продовжує він.

      – Ні, нам нема про що з нею говорити! – я швидко доїдаю, заливаю в себе каву ще швидше, виходжу до дверей, ні, зупиняюсь та повертаюсь до тата…

      – Пап, доречі, я теж тебе люблю! – і образно показую маленьку відстань між двума зведеними пальцями. Ніби моя любов маленька – маленька. І посмішка за секунду з’явилась на його запухлому обличчю. Я знаю його як свої п’ять пальців.

      Виходжу на двір, Алекса немає. Ну почекаю п’ять хвилин. Я оглядаюсь по сторонам, його машини не видно. Минуло 5,8, 13 хвилин, а я все чекаю. Робити нічого, беру свого,, харлея,, і їду до школи. В голові знову бардак. Можливо щось трапилось? Під’їхавши до школи дістаю телефон, на екрані смс :

      Алекс

      Я

      Алекс

      Я

      Алекс

      Я

      Алекс

      Я

      Алекс

      Я

      День як завжди пролетів швидко, тим більше з подругами. По закінченню уроків ми рванули по магазинам. До центру розваг, як і планували. Ми вміємо відпочивати, суттєво по жіночому: пили смузі, міряли новий одяг, хоча я нічого не купила, взуття, зайшли в магазин парфумів де, на наше здивування, був розпродаж та роздача безкоштовних пробників. Я звісно ж зраділа, можливість безкоштовно себе порадувати.

      – Ну ходімо! – не задоволено промовляє Кетрін.

      – Мія? – підійшовши до мене звертається якась жінка. Красива, висока, одягнена з-за останніми колекціями світу моди. Блондинка з ідеальним волоссям, макіяжем. Одягнена у сірий класичний костюм: брюки, біла сорочка, піджак. Чорні лобутени та супер крута з крокодилової шкіри сумка. Я одразу зрозуміла, що дамочка з вищого класу. Еліта. Цікаво, звідки вона мене знає?

      – Прошу вибачення! Ви до мене? – здивовано запитую я. Її оцінюючий погляд мене просто розізлив. Вона не соромлячись оглядає мене, з ніг до голови. Лише одна секунда знайомства і я розумію що ми неполадимо.

      – Хм! – скривившись шипить вона.

      – Що значить, хм? – так і хочеться вирубити її з голови.– Ми здається не знайомі!

      – Одже – це з тобою проводить свій час, мій син?

      – Ви