Знедолені. Виктор Гюго

Мірієль

      У 1815 році Шарль-Франсуа-Б’єнвеню Мірієль був єпископом у місті Дінь. Цей старий сімдесятирічний чоловік правив Діньською єпархією з 1806 року. Пан Мірієль походив зі стану судової аристократії, батько його був радником окружного суду в Ексі. Розповідали, ніби старий, прагнучи віддати свою посаду в спадок синові, оженив його дуже рано, десь років у вісімнадцять-двадцять, за поширеним у родинах тогочасних судовиків звичаєм. Незважаючи на раннє одруження, Шарль Мірієль усю першу половину свого життя присвятив світським розвагам і галантним пригодам. Хоч і невисокий на зріст, він був дуже непоганий із себе – елегантний, граційний, дотепний. Коли почалася революція, він майже відразу виїхав до Італії. Його дружина померла там від грудної хвороби, якою мучилася давно. Дітей у них не було. Важко сказати, що саме пробудило в душі Мірієля думки про самозречення і самотність: крах колишнього французького суспільства, злигодні, які довелося пережити його власній родині, чи трагічні події революційного терору 1793 року, ще жахливіші, можливо, в очах емігрантів, бо вони спостерігали їх здалеку. Чи то в своєму особистому житті він зазнав одного з тих ударів, які влучають просто в серце і впливають на долю людини більше, ніж найграндіозніші соціальні струси? Ніхто достоту цього не знав. Відомо тільки, що з Італії він повернувся священиком.

      1804 року пан Мірієль служив кюре в Бріньйолі. Він був уже старий і жив самотою.

      Десь під час коронації Наполеона він приїхав у своїх церковних справах до Парижа. Серед інших впливових осіб він зробив також візит кардиналові Фешу. Одного дня імператор, приїхавши до свого дядька, звернув увагу на достойного кюре, що чекав у приймальні. Помітивши на собі сповнений цікавості погляд старого, Наполеон обернувся й гостро запитав:

      – Чого ви, чоловіче добрий, так на мене дивитесь?

      – Ваша величносте, – відповів Мірієль, – ви бачите перед собою чоловіка доброго, а я – великого. Обидва ми можемо мати від цього користь.

      Того ж таки вечора імператор запитав у кардинала, як звуть старого кюре, і незабаром Мірієль із подивом довідався, що його призначено діньським єпископом.

      Пан Мірієль приїхав у Дінь зі своєю сестрою Батистіною – старою дівою, молодшою від нього на десять років.

      Їхню єдину служницю, ровесницю Батистіни, звали Маглуар.

      Панна Батистіна була жінка висока, бліда, тендітна, лагідна.

      Маглуар була метушлива бабуся – сива, товста, завжди заклопотана. Вона весь час відсапувалась – через те, що надто метушилась, і через свою астму.

      Коли пан Мірієль приїхав у Дінь, його оселили в єпископському палаці з усіма почестями, передбаченими імператорським указом, що ставив єпископа в суспільній ієрархії відразу після маршала. Його негайно навідали мер та голова суду, а він, зі свого боку, зробив візити головному збирачеві податків і префектові.

      Після цього місто стало чекати, як же поведеться його новий духовний пастир.

      Єпископський палац у Діні, збудований на початку минулого століття монсеньйором