Знедолені. Виктор Гюго

і вранці власноручно опустив його в поштову скриньку. Лист був адресований у Париж: «Панові Шабуйє, секретарю префекта поліції». Поштмейстерша і кілька інших службовців, які бачили листа й упізнали Жаверів почерк, вирішили, що то прохання відставки – бо ж про випадок у поліційному відділку вже знало усе місто.

      Мадлен негайно написав Тенардьє. Фантіна заборгувала їм сто двадцять франків. Він надіслав триста і попросив негайно привезти дитину в Монтрей-Приморський, де її чекає хвора мати.

      Тенардьє був приголомшений.

      – Ну й чортівня! – сказав він жінці. – Не можна випускати дитину з рук. Побачиш, як цей жайворонок перетвориться для нас на дійну корову. Певно, якийсь бовдур уклепався в матір.

      У відповідь він надіслав добре продуманий рахунок на п’ятсот франків із лишком. Там були два найсправжнісінькі рахунки, один від лікаря, другий – від аптекаря, які лікували Епоніну й Азельму, коли ті довго хворіли. Козетта, як ми вже згадували, хворою не була. Отже, лишалось тільки підмінити імена. Внизу Тенардьє зазначив: «Отримано по рахунку триста франків».

      Мадлен негайно послав іще триста франків і написав: «Якомога скоріше привозьте Козетту».

      – Христе-Боже! – сказав Тенардьє. – Дитину відпускати не слід.

      А тим часом Фантіна не одужувала. Вона й далі лежала в лікарні.

      Спочатку сестри з відразою поставилися до «дівки, яку їм доручили доглядати». Та вже через кілька днів Фантіна їх обеззброїла. Вона розмовляла з лагідним смиренням, а її материнські почуття зворушили б хоч кого. Одного дня сестри почули, як вона в гарячковому маренні говорила:

      – Я була грішницею, та Господь простить мене. Адже я грішила тільки заради своєї дівчинки. Я відчую на собі благословення Боже, коли Козетта буде зі мною. Вона янгол, мої любі сестри. У цьому віці крильця ще не відпадають.

      Пан Мадлен заходив провідати її двічі на день, і щоразу вона запитувала:

      – Скоро я побачу свою Козетту?

      – Може, й завтра, – відповідав він. – Її ось-ось привезуть.

      Бліде обличчя матері променилося радістю.

      – О, яка я буду щаслива! – казала вона.

      Фантіна все не одужувала. Навпаки, її стан погіршувався з тижня на тиждень. Ота грудка снігу, вкинута між голі лопатки, різко прискорила розвиток хвороби, яка жевріла в ній уже кілька років.

      Якось лікар вислухав Фантіну й похитав головою.

      – Ну що? – запитав Мадлен.

      – У неї, здається, є дитина, яку вона хоче бачити? – і собі запитав лікар.

      – Так.

      – Тоді покваптеся її привезти.

      Мадлен здригнувся.

      – Що сказав лікар? – спитала в нього Фантіна.

      Мадлен присилував себе всміхнутися.

      – Він сказав, щоб скоріше привезли вашу дитину. Що це поверне вам здоров’я.

      – О, це правда! І чому ті Тенардьє досі не привезли моєї дівчинки? Хоч би скоріше вона приїхала! Тоді нарешті я буду щаслива!

      Тенардьє тим часом «не відпускав дитини» і вигадував для цього сотні причин. То Козетта не зовсім здорова, щоб їхати взимку, то сам він надто заклопотаний,