Знедолені. Виктор Гюго

вигукнула вона. – Свічка майже згоріла! Певно, сталося щось жахливе.

      Фантіна повернула до старої свою стрижену голову. Від учорашнього дня вона постаріла на десять років.

      – Ісусе! – мовила Маргарита. – Що з тобою, Фантіно?

      – Нічого особливого, – відповіла та. – Навпаки, все гаразд. Тепер моя дитина не помре від тієї жахливої хвороби.

      І вона показала старій два наполеондори, що сяяли на столі.

      – Христе-Боже! – вигукнула Маргарита. – Скільки грошей! Де ти їх узяла?

      – Дістала, – відповіла Фантіна.

      І вона посміхнулася. То була крива посмішка. Рожева слина блищала в кутиках губ, а в роті зяяла чорна дірка.

      Два передні зуби були видерті.

      Фантіна послала сорок франків у Монфермей.

      А з боку Тенардьє то була хитрість – щоб видурити гроші. Козетта нічим не хворіла.

      Фантіна викинула дзеркало у вікно; вона вибралась зі своєї комірчини й оселилася в мансарді під самісіньким дахом, яка зачинялася тільки на клямку; стеля там утворювала кут із підлогою, і пожилець щохвилини бився об неї головою. Зайти вглиб свого помешкання бідолашна могла, тільки зігнувшись у три погибелі. В неї не було більше ліжка; лишилася тільки подерта лахманина, яку вона називала ковдрою, матрац, покладений просто на підлогу, та обскубаний стілець. У кутку стояв глек на воду, яка взимку замерзала – в посудині надовго залишалися кружальця льоду. Фантіна втратила сором, утратила жіночу кокетливість. Вона виходила в брудних капелюшках, перестала латати свою білизну. Панчохи внизу протерлись, і вона підгортала їх під п’яти – це було видно по брижах над черевиками. Свій зношений корсет вона латала клаптями коленкору, які дерлися чи не за кожним рухом. Кредитори не давали їй спокою ні на мить. Вони перестрівали її на вулиці, підстерігали на сходах. Ночами Фантіна плакала й марила. Очі в неї блищали, і вона відчувала постійний біль під лівою лопаткою. Її мучив кашель. Вона глибоко ненавиділа пана Мадлена й не нарікала на свою долю. Сімнадцять годин на добу вона шила. Але підприємець, на якого за безцінь працювали жінки-в’язні, несподівано знизив платню вільним найманим робітницям до дев’яти су на день. Сімнадцять годин безперервної праці за дев’ять су! Кредитори ставали дедалі невблаганніші. Фантіна почувала себе зацькованою, мов дикий звір. Десь тоді Тенардьє написав їй, що він виявив завелику добрість, так довго чекаючи плати, що йому треба сто франків – і то негайно. Якщо він не одержить їх, то виставить Козетту за двері, хоч вона ще й не одужала від тяжкої хвороби, виставить її на холод, нехай іде куди хоче, нехай робить що знає, нехай хоч і здохне.

      «Сто франків, – подумала Фантіна. – Але яким ремеслом можу я заробляти по сто су на день?»

      – Ну що ж, – сказала вона. – Продам своє останнє.

      І бідолашна стала повією.

      7. Жартівлива витівка пана Баматабуа

      Через вісім-десять місяців після подій, описаних у попередньому розділі, десь на початку січня 1823 року один елегантний і явно знуджений молодик у пошитому за останньою модою теплому плащі розважався, дражнячи жінку, яка походжала перед вікнами офіцерського