Знедолені. Виктор Гюго

Хтось порадив їй звернутися до мера, але Фантіна не посміла. Пан мер дав їй п’ятдесят франків, бо він був добрий, і вигнав її з роботи, тому що був справедливий. Вона впокорилася перед цим вироком.

      6. Чого досягла пані Віктюрніан

      Отже, доброчесна вдова недарма старалася.

      Тим часом Мадлен нічого про це не знав. Такі збіги обставин трапляються в житті на кожному кроці. Мадлен узяв собі за звичку майже ніколи не заходити до жіночої майстерні. Він поставив керувати цією майстернею стару діву, рекомендовану йому місцевим кюре, і в усьому поклався на неї, бо, зрештою, то була справді достойна особа – рішуча, справедлива, непідкупна і сповнена милосердя, але її милосердя, обдаровуючи вбогих милостинею, не піднеслося до того, щоб розуміти й прощати. Отож ця жінка засудила й покарала Фантіну, цілком певна своєї правоти.

      Що ж до п’ятдесяти франків, то вона взяла їх із суми, яку Мадлен виділив для допомоги робітницям, котрі терпіли нужду.

      Фантіна спробувала найнятися служницею, проте ніхто не хотів її брати. Покинути місто вона не могла. Торговець мотлохом, у якого вона взяла на виплат старі меблі, пригрозив їй: «Якщо ви виїдете, я звернуся в поліцію, і вас заарештують як злодійку». Домовласник, у якого вона наймала помешкання, сказав: «Ви молода й гарна, ви зможете заплатити». Фантіна розділила п’ятдесят франків між тими двома, повернула торговцеві три чверті своїх меблів і залишилася без роботи, без будь-яких засобів до життя; тепер у неї було тільки ліжко і ще близько ста франків боргу.

      Вона стала шити грубі сорочки для солдатів місцевого гарнізону, заробляючи по дванадцять су в день. Утримувати доньку коштувало їй десять. Саме тоді вона почала нерегулярно надсилати гроші Тенардьє.

      Тим часом одна стара, до якої Фантіна ввечері ходила запалювати свічку, навчила її жити в убогості.

      І Фантіна довідалася, як узимку обходяться без дров, як із ковдри роблять собі спідницю, а зі спідниці – ковдру, як заощаджують свічку, вечеряючи при світлі, що падає з вікна протилежного дому. Важко навіть уявити собі, скільки всякої всячини вміють добути з одного су деякі знедолені, що постаріли, проживши життя убого й чесно. Це вміння зрештою перетворюється на справжній талант. Фантіна розвинула в собі цей високий талант і трохи підбадьорилася.

      У той час вона сказала сусідці: «Ет! Я собі думаю так: якщо я спатиму п’ять годин на добу, а решту часу шитиму, то якось зароблю собі на шматок хліба».

      Бачити біля себе Козетту було б для Фантіни невимовним щастям у її розпачливому становищі. Поїхати по неї? Але хіба це можливо? Щоб дитина розділила її злидні? А крім того, вона багато заборгувала Тенардьє – і як із ними розрахуватися! І де взяти грошей на дорогу?

      У перші часи Фантіна так соромилася, що не сміла з’явитись на люди.

      Коли вона виходила на вулицю, то відчувала, що всі обертаються й показують на неї пальцем. Усі дивилися на неї, проте ніхто її не вітав. Ядуча й холодна зневага перехожих проникала їй у тіло й душу,