Химери Дикого поля. Владислав Івченко

мовчав, але розумів, що цей Сєня міг нічого не знати. Він працював у міліції, в обласному управлінні. Непогано заробляв. І був закоханий у Понамку. А вона його постійно відшивала. То міг набрехати, щоб просто побачити її.

      – Красю, чого став, давай млинці!

      Поставив перед нею тарілку з купою млинців і піалу з медом. Понамка щедро вмочувала і жадібно їла. Тут же наказувала.

      – Значить, дзвони клієнту і кажи, що ми беремося. Три тисячі авансу, на перші витрати, а далі в залежності від обсягу робіт.

      – Може, спочатку поговорила б з Сєнєю? А що, як цей горішок нам не по зубах?

      – Красю, накази не обговорюються! І де мій чай?

      Швиденько підніс велику чашку. Понамка запивала і знову дивилася відео. Той момент, де чоловік з оселедцем лупив голомозого в обличчя, а той падав і цілував чоботи нападнику.

      – Смішні, еге ж? – спитала Понамка.

      – Так, але клієнт каже, що вони небезпечні.

      – Бачу. Особливо оцей, – Понамка вказала на вусатого, з оселедцем. – Він убивав.

      – Звідки знаєш? – здивувався я.

      – У нього погляд такий. Коли людина вбивала, у неї погляд змінюється. Хороші млинці! – Понамка закинула у рот останній.

      Важко підвелася з-за столу і пішла в задню кімнату, де вляглася на маленькому диванчику. Після обіду Понамка завжди відпочивала. Навіть коли були термінові справи. Зараз теж миттєво заснула, вже за хвилину тихенько посапувала. Я безгучно зібрав посуд і відніс його мити до загального туалету на поверсі. У коридорі пахло їжею, у інших офісах теж обідали. Але так смачно, як у ТОВ «Хаос», не пахло ні в кого. Я тішився з того, що добре готую. Помив посуд, повернувся, заварив собі міцного чаю. Тюремна звичка, хоча зараз це просто міцний чай, а не чифір.

      Сів за лептоп, намагався ще щось знайти по справі, але марно. Потім задзеленчав телефон Понамки. Я подивився час, здається, Сєня вже чекав. Понамка прокинулася, відповіла, що вже біжить. Подивилася у дзеркало.

      – Ну і пика! Жах! – Понамка нафарбувала губи. – Телефонував клієнту?

      Я б волів дочекатися результатів її розмови з Сєнєю, але Понамка наполягала, то взявся за телефон. Понамка пішла, я міг би відкласти телефон, але не міг її дурити.

      – Алло, це Краснодар з детективної агенції «Хаос», ми беремося за вашу справу.

      – О, це добре! – зрадів клієнт.

      – Три тисячі авансу, остаточна сума буде залежати від обсягу робіт.

      – Але ви знайдете його?

      – Ми зробимо все для цього.

      – Добре. Зараз під’їду з грошима.

      За півгодини чоловік приїхав з готівкою.

      – А де директорка? – розчаровано спитав у мене.

      – Пані Понамка вже займається вашою справою. Шукаємо виходи на викрадачів, – урочисто відповів я.

      – Та що там шукати! Завтра вони приїдуть на пристань! – закричав клієнт.

      – Звідки ви знаєте? – здивувався я.

      – Ну, їм знадобилося ще дещо з обладнання. До мене вони не звернулися, але ринок невеличкий, усі всіх знають. Той продавець, якому вони замовили обладнання, чув, що я з ними теж працював. Спитав, що за люди,