Чому я не втомлююся жити. Ярослав Мельник

– відповіла я, зачарована його видом ззаду: велика кошлата тварина, абсолютно гола, покрита шерстю від маківки до п’ят, з невеликим хвостом, стояла в двох метрах і щось говорила мені про людство. На тлі червоно-рожевого дня, який починався, чітко проступала над головою пара симпатичних – що дивилися в різні боки – ріжок.

      – Не буде жодної людини, схожої на іншу. Кожний придумає собі зовнішність, – він обернувся, і я зніяковіла, побачивши його чоловічу природу, що вільно себе почувала у заростях волосся. – Якщо Бог є, то я – перша людина, що зруйнувала форму, створену Богом.

      – Іди до мене, – сказала я у відповідь. – Я хочу належати дідькові.

      І коли він навалився на мене, страшний і кошлатий, я жодної секунди не сумнівалася, що це справжній лісовик, який вийшов просто з дитячої казки. І тому все було, як у казці: чудово, ніби не зі мною. І коли, після всього, звалившись з мене, він сказав мені, заглядаючи в очі, «Люсь» – я навіть здригнулася. Так по-рідному пролунав теплий знайомий голос. Моя свідомість не справлялася з тим, що це Гриша.

      – Люсь, я відчуваю, що ти все ще боїшся мене.

      Я підняла очі: він сидів навпочіпки, з хвостом, що звисав поміж ніг з ліжка, руками обіймав коліна, зарослий волоссям по очі. Справжня мавпа. Зі мною знову трапилася істерика: дві істерики за одну годину – такого ще зі мною не було.

      – Гришо, я не можу, – сказала я, скінчивши ридати і битися головою. – Я не можу звикнути, що це ти. Коли ти говориш, звертаєшся до мене, я ще вірю, що це ти, але як тільки ти замовкаєш…

      – Я для тебе дідько?

      – Так, – сказала я після деякої паузи.

      – Я не можу повернутися до старого, – сказав він якось сумно. – Я вже віддалився від свого обличчя. Від цієї загальної маски. Я завжди ненавидів своє обличчя.

      Я знала. Ще до цих його експериментів я знала про його ненависть: іноді він корчив гримаси у дзеркалі, чисто поголений. Невже це більше ніколи не повториться: ранок, я готую сніданок, Гриша, ще нормальний, голиться, збирається в свій НДІ?…

      – Хочеш мати хобот?

      Вим’я у мене почало рости через місяць після нашої зустрічі. Спочатку я не зрозуміла, побачивши потовщення внизу живота, але незабаром з’явилися чотири соски і ззаду щось почало вранці свербіти. До кінця третього місяця третя молочна залоза зрівнялася за величиною з двома, які я вже мала, але, на відміну від них, вона давала постійно молоко: так що я тепер змушена була себе щоранку видоювати, як справжню корову, щоб не було маститу. Яким чином він вприснув у мене гормони?

      Барабанкін зник як у воду канув: телефон не відповідав, двері були замкнені, і мені нічого не залишалося, як приховувати зміну плоті, поки це ще було можливо. Я перестала носити джинси, бо не було куди подіти хвоста, який до кінця третього місяця досяг півметра. Тепер я носила довгі, нижче колін, спідниці (що, втім, відповідало моді). На голові копицю волосся, яке приховувало поки ще маленькі, але тверді, як у молоденької кізоньки, ріжки. Найгірше було з оволосінням, але я купила хорошу електробритву і щоранку перед тим, як почати фарбуватися, ретельно виголювала собі