Мільйон на трьох. Сергій Радкевич

потрібне рішення, тоді за сьогоднішню ніч потрібно буде продумати усі найменші нюанси свого плану ідеального пограбування, щоб завтра його представити перед товаришами.

      Однак Лесик почав дивувати:

      – Я завтра не можу. Давай сьогодні.

      Гарник запідозрив щось неладне, але погодився – сьогодні так сьогодні. Забили стрілку біля «Овочевого». Степан зателефонував до Каратаєва, попросив щоб той теж підкотився. А потім Гарник прихопив з собою деякі свої заготовки – записи та креслення, що стосувалися майбутнього пограбування, і рушив на місце зустрічі.

      Цікаво, що першим на здибанку прийшов той, кого запросили останнім. Каратаєв стояв біля сходів магазину і травив свої легені цигаркою. Гарник був другим.

      – Щось підозріло швидко зламався наш Лесик. – Вадим хитрувато примружив свої очі, звертаючись до ініціатора майбутнього пограбування. – Напевно не допомогла йому твоя стрілялка у розмові з Сєдаковим.

      – Напевно. – Гарник знизав плечима. Він хотів іще кілька слів додати, але у цю мить з-за рогу будинку з’явилася постать Лесика.

      Власне, поява компаньйона не мала б бути перешкодою для продовження розмови, але помітивши розбите обличчя у товариша, обоє враз замовкли, використовуючи мовчанку для того, щоб оцінити серйозність його ушкоджень.

      – Чого витріщилися? – першим озвався Лесик, який цього вечора був ображеним на весь світ. – Не впізнаєте, чи що?

      – Авжеж, загримувався як у театрі. – зіронізував Каратаєв.

      – Я так розумію, що це Сєдаков навів таку красу на твоєму обличчі? – співчутливо допитувався Гарник.

      – А яка вам різниця? Давайте краще перейдемо до суті справи.

      – О, друже! – повільно протягнув Каратаєв. – Так ти не тільки загримувався, а ще й сьогодні до стоматолога ходив?

      Під час розмови, коли Лесик почав відкривати рота, Вадим помітив, що у хлопця у деяких місцях відсутні передні зуби.

      – Ви тут прийшли наді мною знущатися чи що? – огризнувся Петро. – Я прийняв вашу пропозицію і готовий взятися за справу. Якщо ж ні, тоді розвертаюся і йду додому.

      – Спокійніше. Не гарячкуй. – Степан намагався втихомирити невдаху. – Давай відійдемо у сторону.

      Біля магазину було не надто зручне місце для розмови. Постійно то хтось йшов за покупками, то уже повертався з ними.

      – Давайте взагалі десь підемо присядемо. – Лесик хотів якнайшвидше зістрибнути з теми своїх неприємностей. – Інкасатори, це ж вам не в колгоспі конюшину красти. Справа серйозна.

      – Зараз присядемо. – пообіцяв Гарник. – Але спочатку стрілялку поверни.

      Петро здригнувся так, ніби через його тіло 220 вольт пропустили.

      – Ти ж мені дав її на два дні.

      – Я тобі дав її на час твоїх роздумів. – уточнив Степан. – Але це не питання. Треба – тримай, захищайся. Тільки покажи мені пістолет.

      – А тобі навіщо?

      – Хочу бути впевненим, що з ним все гаразд.

      – Я залишив його вдома.

      – Ха-ха-ха! Вадиме, ти чуєш. –