Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

а ввечері, коли вона вже збиралася йти додому і просила, щоб дав їй дечого і для чоловіка, він казав понасипати їй у дванадцять маленьких горщиків потроху всякої страви. Як же тут те забрати? – міркує вона, а кухар порадив їй, щоб понанизувала усі ті горщики на полотно й оперезалася ними, – це було б найкраще. Зробила вона так і вже збирається іти, аж тут царевич крикнув до неї, щоб занесла до покою гостям води. Вхопила вона срібну коновку і несе. А там уже музика грає, танець починається. Царевич став перед нею та й дивиться, а вона не пізнає його, навіть їй не на гадці, щоб то міг бути її чоловік.

      – А чия ти, молодице? – питає царевич.

      – А тут одного діда, що живе на краю міста.

      – Але ти, як бачу, гарна, – зовсім би тобі не годилося бути дідовою жінкою. Я б не знати за що заклався б, що ти й танцювати вмієш.

      – Та де мені до танцю, – відмовляється вона, а тут сама аж тремтить зі стиду і страху.

      – Ану, спробуймо! Гей, музики! – крикнув царевич, ухопив її, музика заревіла, а він давай з нею танцювати. Та бідна опинається, він нею крутить і сюди, і туди, уся страва в горщиках, що у неї поприв'язувані до пояса, розливається, обляпала її від ніг до голови – але царевич не зважає. Гості регочуться, а її все лице горить зі встиду, а далі як заплаче, та тому до ніг, щоб її пустив. Тоді він змилувався, підняв її та й питається:

      – А що, ти мене не пізнаєш? – Вона дивиться на нього та й нічого не каже. – А то відколи у нас такий закон, щоб жінка чоловіка не пізнавала? Я ж твій чоловік, а ти моя жінка!

      Тут він розповів їй про все, як це усе сталося, наказав її зараз переодягти по-царськи. Аж тут її батько над'їхав – ну, то, певно, що здивувався, коли побачив свою доньку царівною, бо він же її віддав за діда.

      Там то вже бал був, можете собі уявити! Вилами молоко їли, по борщучовнами плавали! І я там був, мед-вино пив; по бороді текло, а в роті сухо було.

      Місце запису не вказане.

      Казки в записах Осипа Роздольського

      (1872–1945)

      Народився на Збаражчині. Був збирачем і дослідником української народної музики та фольклору. Зібрані ним матеріали опубліковані в «Етнографічному збірнику» НТШ: «Галицько-руські народні казки» (1899), «Галицькі народні новелі» (1900) та «Галицько-руські народні мелодії» (Ч. 1–2,1906–1907).

      Записи казок походять з Бродівщини.

      Чоловік без страху, вдячний мрець і заклята царівна

      Та був такий їден чоловік, котрий не знав, що є біда на світі. Запитався своїх батьків:

      – Батьки, ви вже в світі прожили, що то є в світі за біда?

      Відказали йому батьки:

      – Ей, сину, сину – є велика біда.

      Тоді він питає:

      – Тату мій і мамо моя, чи ви мене дуже страшите? Яка то є біда? А до того всього я ніц не знаю робити – як я далі буду в світі жити?

      Відповідали йому отець і мати:

      – Сину, сину, вдайся до якогось ремесла.

      Ну, а він питає:

      – До якого ж я ся вдам?

      Каже йому отець йти до кравців – він не хотів, до шевців – він не хотів… Скільки є ремесла на світі, він до жадного не хотів пристати –