Історія України очима письменників. Сборник

під вечір до княжого терема завітав посланець від варязьких гостей, лодії яких минулої п'ятниці підпливли до дніпровського притику. Після коротких перемовин з вартовими його допустили до гридниці.[32] Коли Осколд вийшов туди, посланець передав князеві не надто розкішне, але доволі пристойне приношення (мішечок з новгородськими срібними монетами та кольчужну сорочку з накладними нагрудними пластинами, прикрашеними витіюватою срібною насічкою) і, трохи перекручуючи слова, мовив:

      – Наш ватажок – славетний купець Ольґ не зміг з'явитися перед тобою, княже, особисто, бо почувається трохи зле: захворів у дорозі. Тому славетний Ольґ просить вибачити його, прийняти на знак вибачення ці скромні дарунки, а також запрошує відвідати наші лодії завтра. Коли прийдеш на притик, ми нагородимо тебе, як належить нагороджувати князя.

      – Дякую тобі, гостю, – відповів Осколд доволі зверхньо, – але дарунки, що ви вважаєте достойними мого княжого стану, можете надіслати на мій двір. Мені зовсім не обов'язково іхати на притик, щоб отримати їх з рук вашого ватажка…

      Правду кажучи, князеві не надто сподобався цей розподіл купецького приношення на дві частини – бідну й багату. Невже не можна було подарувати все й одразу?! Що за примха така: просити його, Києвого нащадка Осколда, особисто прибути на лодію до іноземних гостей?! Нібито правителю Русі більш нема чим зайнятися, ніж панькатися з кожним мандрівником, який пропливає Дніпром від варягів до греків…

      – Окрім достойних князя приношень, славетний Ольґ має повідомити особисто тобі однудуже-дуже важливу новину, яку привіз від самого нашого князя Рюрика.

      – А хіба ти не можеш її повідомити?

      – Новина ця настільки важлива і потаємна водночас, що славетний Ольґ не ризикнув довірити її навіть мені, своєму особистому посланцеві!

      Молодий (навіть безбородий, з ріденькими вусиками, що ледь пробивалися над верхньою губою) варязький гість шанобливо вклонився і додав, смиренно втупившись у дошки підлоги:

      – Не гнівайся, княже, будь ласка…

      Осколд схилив підборіддя на зчеплені пальці рук і надовго замислився. Звісно, його особиста поїздка на дніпровський притик до варязьких гостей стане вчинком, недостойним правителя Русі.

      З іншого ж боку, буквально щойно – всього лише вранці, під час найбільш урочистого за весь тиждень недільного богослужіння єпископ Михаїл прочитав у церкві Святого Миколая проповідь на тему смирення. Сенс проповіді зводився до того, що коли Всемогутній Бог посилає чадам своїм випробування, їх необхідно приймати з радістю та вдячністю. Саме так Ісус Христос прийняв свою долю – смерть на голгофському хресті заради спасіння всього людства. Отже, якщо будь-кому з мирян (хай навіть самому князеві!) потрібно буде в чомусь принизитися, ця духовна жертва не перебільшить покаянну жертву Сина Божого. А тому цю жертву необхідно принести – бодай заради утихомирення такої огидної диявольської виразки, як гординя!..

      І от тепер у словах варязького посланця Осколд уловив несподіване перегукування з мотивами недільної проповіді.

32

[xxxii] Приміщення для дружинників, які безпосередньо охороняли княжий терем.