Історія України очима письменників. Сборник

князь Осколд є прямим нащадком славетного Кия – першого князя нашої землі, засновника Києва-міста, де він правив спільно із братами Щеком та Хоривом. Від нього і йде княжий рід наших правителів.

      – А ми стверджуємо, що наш славетний конунг Рюрик колись послав одного зі своїх полководців – оцього самого Хьоскульда на прізвисько Нерішучий походом до ромеїв. Проте полководець не виконав священної волі конунга: діставшись Києва-міста, він підступно вбив вашого князя Осколда, щоб княжити замість нього.

      – Вбив?! Нашого Осколда?!

      Вишата і Нажир здивовано перезирнулися.

      – Так, дравіди, вашого князя було вбито, а замість нього у Києві-місті утвердився підступний вбивця – вікінг Хьоскульд Нерішучий, якого ви помилково іменуєте Осколдом. Відтоді вашу землю спіткали великі нещастя.

      – Але перш ніж померти, непереможний конунг Рюрик довідався про несправедливість, що сталася багато років тому у Києві-місті. А довідавшись, доручив своєму родичеві – хороброму ярлові Хельґу Орварду, відновити лад і спокій на склавинських землях уздовж Данапра.

      – От із чим ми прийшли до вас, дравіди.

      – Так-так, ми відновіть правда! Розумній дравіди і буйний вікінгі, – кивнув Алберт Валссунґ на знак підтвердження й хитро посміхнувся у пишну бороду. – Ми, ви. Правда.

      Ніяк не второпаю, про що ви торочите, яка це така варязька правда?! – знову заговорив Лютень. – Всі ж знають, що наш князь Осколд…

      Тут Дрожко, втративши терпець, вигукнув до господаря оселі з докором:

      – Лютню! Невже настільки важко второпати, що саме вони пропонують?!

      Але тієї ж миті Перунів волхв і сам усе зрозумів:

      – Стривайте, стривайте… Отже, варяги пропонують нам визнати, що князь Осколд насправді зовсім не є нашим князем Осколдом? Що він не Києвого роду, а чужої варязької крові?!

      – Нарешті ти зрозумів, дравіде! – зрадів один з молодших дружинників.

      – Підтвердьте, що ваш князь Осколд є вікінгом Хьоскуль-дом Нерішучим, а все інше ми беремо на себе, – додав другий молодший дружинник.

      – Що-о-о?!

      – З якої це ласки?!

      – Не бувати такому!!!

      – Це нечувано!..

      Волхви обурювалися довго й голосно. Кожен намагався перекричати решту, аби на всю силу власних легенів висловити несприйняття ганебної пропозиції прибульців. Доки тривав гембель, варяги стояли мовчки, навіть не поворухнувшись. Й лише коли лемент божих служителів почав ущухати, Алберт Валссунґ прошепотів тихо-тихо:

      – Дравіди ні розум. Ні розум усі…

      Й настільки тихим і лиховісним був його шепіт, що волхви замовкли – всі одночасно. Тоді заговорив Дрожко:

      – Послухайте краще мене. Коли варяги спочатку розкрилися переді мною, я теж обурився, як от ви зараз…

      – Отже, ти для себе вже вирішив усе?! Зрадник!..

      – Облиш гніватися, Торчине.

      – Ні, Дрожку, ти негідний зрадник, ти!..

      – А я кажу, облиш гніватися і обдумай усе це тверезо. Адже якщо ми не станемо втручатися, і варяги приберуть Осколда, то одразу ж настане край всевладдю грецького божка і негідника Михаїла