Історія України очима письменників. Сборник

думали над почутим. Пригадували усі несправедливості, яких зазнали Перун, Хорс, Даж-бог, Стрибог, Сварог, Сімаргл, Волос, Мокоша, Лада й інші руські боги за останні два десятиліття. А також приниження, які разом з богами пращурів витерпіли вони – вірні божі охоронці. Пригадували самозакоханого грецького засланця Михаїла, когорту молодших грецьких волхвів-прихвоснів і всі підступи чорнорясників, а також кожен випадок, коли на скаргу руських волхвів князь Осколд відповідав сумним зітханням… щоб насамкінець вирішити справу на користь чужинської віри.

      Так тривало, доки, роз'ятривши душі нестерпними спогадами, кожен з божих служителів не побачив внутрішнім поглядом, як капище ненависного грецького божка, що височіло неподалік княжого терема, повільно огортають язики полум'я, як провалюються у нього золочені округлі бані з золотими хрестами, як з провалів вибухають снопи іскор, а потім згарище затягується пасмами чорного смолистого диму…

      І все! Й настане нарешті кінець ненависній вірі!!!

      А далі справи підуть, як і два десятиліття тому – в часи, коли Київ-місто не було ще уражене грецькою підступністю та підлотою…

      – Ні про що ні думать. Хьоскульд ні любить боги склавин, Хьоскульд любить бог ромей. Хьоскульд ні склавин.

      Волхви гуртом прикипіли поглядами до Алберта Валссунґа, який хитро… і водночас якось хижо посміхався в бороду.

      – Ну-у-у… припустімо, – мовив нарешті Лютень.

      – То ви згодні допомогти нам?…

      – Я, варяже, лише припускаю, що так станеться, – поспішив охолодити запал одного з молодших дружинників Перунів служитель.

      – Чому ви досі вагаєтеся, дравіди?

      – Я хочу, щоб ви пообіцяли… щоб твердо пообіцяли, що на руській землі не залишиться жодного сліду як самого грецького божка, прибитого до схрещених дощок, так і його клятого волхва Михаїла, а також усіх грецьких блазнів-прихвоснів, що його оточують.

      – Гадаю, ви й самі чудово впораєтеся з ними. Хоча якщо є така потреба, звісно ж, ми радо допоможемо…

      – Отже, варяги не втручатимуться у викорінення грецької віри?

      – З чого б це?! – здивувалися обидва дружинники, потім один з них додав:

      – Нам, дравіде, ромейське блюзнірство не подобається так само, як і вам. Отже, тільки-но ми усунемо Хьоскульда Нерішучого, можете вчинити з ромейськими волхвами так, як вважатимете за потрібне.

      – І все стане, як раніше?

      – Ясна річ, дравіде, ясна річ!..

      Волхви знов поринули у марення. Тепер перед їхніми внутрішніми поглядами буяли видіння натовпу, який дрюччям забиває насмерть ненависних чорнорясників, топить їх у Данапрі, Почайні, Глибочиці, Либеді… коротше кажучи, там, де вдасться упіймати! А потім мешканці Києва-міста в єдиному пориві приносять щедрі пожертви вдячності прадавнім богам своїх пращурів-русів.

      А втім, як на погляд Перунового охоронця, на шляху до здійснення цих блискучих мрій спостерігалося декілька перешкод. Про одну з них Лютень і поспішив заявити:

      – Ну, припустімо, все так і станеться,