Три мушкетери. Александр Дюма

кинувся бігти й випередив їх. Потім, повернувши назад, заступив їм дорогу саме тоді, коли вони проходили повз статую Самаритянки[28], освітлену ліхтарем, який заливав світлом усю цю частину мосту.

      Д’Артаньян зупинився перед ними, і вони теж змушені були зупинитися.

      – Що вам треба, добродію? – спитав, відступаючи на крок, мушкетер, з іноземного акценту якого д’Артаньян зрозумів, що одне з його припущень виявилося помилковим.

      – Це не Араміс! – вигукнув він.

      – Ні, добродію, не Араміс. І оскільки, судячи з вашого вигуку, ви помилилися, я прощаю вас.

      – Ви прощаєте мене? – перепитав д’Артаньян.

      – Так, – відповів незнайомець. – Тому дозвольте пройти, коли у вас немає до мене ніякої справи.

      – Це так, добродію, – сказав д’Артаньян, – у мене справа не до вас, але до вашої дами.

      – До моєї дами? Ви ж не знаєте її! – здивувався незнайомий.

      – Ви помиляєтесь, добродію, я її знаю.

      – Он як! – зауважила з докором пані Бонасьє. – Ви дали мені слово дворянина і військового, і я сподівалася, що цього цілком досить!

      – Але… – знічено промовив д’Артаньян, – ви обіцяли мені…

      – Обіпріться на мою руку, пані, – запропонував іноземець, – нам треба йти.

      Але д’Артаньян, приголомшений і принижений, продовжував стояти, схрестивши руки на грудях, перед незнайомим та пані Бонасьє.

      Мушкетер ступив уперед і рукою відсторонив д’Артаньяна.

      Д’Артаньян відскочив назад і вихопив шпагу. Тієї ж миті іноземець блискавично вихопив свою.

      – Заради святого неба, мілорде! – скрикнула пані Бонасьє, кидаючись між ними й руками хапаючи їхні шпаги.

      – Мілорд! – скрикнув д’Артаньян, у голові якого сяйнув несподіваний здогад. – Мілорд!.. Пробачте, добродію… Невже ви…

      – Його світлість герцог Бекінгемський, – стиха мовила пані Бонасьє. – Але тепер ви можете занапастити нас усіх.

      – Мілорде, пані, прошу вас, вибачте!.. Але ж я кохаю її, мілорде, і я ревнував. Ви знаєте, мілорде, що значить кохати! Вибачте, і смію запевнити вас, що я ладен віддати своє життя за вашу світлість!

      – Ви славний юнак, – сказав герцог, простягаючи д’Артаньянові руку, яку той шанобливо потиснув. – Ви пропонуєте мені свої послуги – я їх приймаю. Йдіть за нами до Лувру і, коли помітите, що хтось за нами стежить, убийте цього негідника.

      Взявши шпагу в руку, д’Артаньян пропустив пані Бонасьє й герцога на двадцять кроків уперед і пішов назирці за ними, ладен і справді вбити на місці кожного, хто посмів би посягнути на життя благородного і вишуканого міністра Карла I.

      Та, на щастя, молодому героєві не трапилося цього вечора нагоди довести герцогу свою відданість, і молода жінка разом з красенем мушкетером без усяких пригод дісталися Лувру, куди їх впустили через хвіртку навпроти вулиці Ешель. Що ж до д’Артаньяна, то він одразу заквапився до шинку «Соснова шишка», де на нього чекали Портос і Араміс.

      Він не став пояснювати

28

Йдеться про скульптурне зображення епізоду з Євангелія: «Христос і Самаритянка біля колодязя».