Три мушкетери. Александр Дюма

ваша величносте, справжнісінька, як біля моста через Се[23].

      – Четверо, з яких один поранений, а другий майже дитина, сказали ви?

      – Саме так. Але це не завадило йому показати себе в тій ситуації так блискуче, що я візьму на себе сміливість рекомендувати його вашій величності.

      – Як його звуть?

      – Д’Артаньян, ваша величносте. Це син одного з моїх найдавніших друзів. Син людини, яка разом з батьком вашої величності брала участь у війні добровольцем.

      – І ви кажете, що цей юнак показав себе з найкращого боку? Розкажіть мені про нього, Тревілю: ви ж бо знаєте, як я люблю слухати розповіді про битви та про баталії.

      І король Людовік ХІІІ, прибравши гордовитої пози, підкрутив вуса.

      – Ваша величносте, – вів далі де Тревіль, – як я вже казав, пан д’Артаньян – ще майже дитина і, не маючи честі бути мушкетером, вбраний був як звичайний городянин. Гвардійці пана кардинала, зваживши на його зовсім юні роки й особливо на те, що він не перебуває на службі в полку, запропонували йому забиратися геть, перш ніж вони почнуть зводити рахунки з мушкетерами…

      – Ну ось, ви самі бачите, Тревілю, – перервав його король, – першими почали бійку вони.

      – Цілком слушне зауваження, ваша величносте, це поза всякими сумнівами. Отож вони порадили йому забиратися геть, але юнак відповів, що він вважає себе мушкетером, усім серцем відданий вашій величності, а тому лишається з панами мушкетерами.

      – Славний юнак! – захоплено прошепотів король.

      – Він і справді лишився з ними, і в його особі ваша величність має взірець чудового бійця, бо саме він завдав панові де Жуссаку того страхітливого удару шпагою, який так розлютив нашого кардинала.

      – То це він поранив Жуссака? – вигукнув король. – Він? Хлопчисько? Це неможливо, Тревілю!

      – Саме так, як я мав честь доповісти вашій величності.

      – Жуссак – один з найкращих фехтувальників королівства!

      – Що ж, мабуть, йому доведеться дечому повчитися в цього юнака.

      – Я хочу бачити цього сміливця, Тревілю, я хочу його бачити, і якщо можна що-небудь зробити для нього, то ми подбаємо про це.

      – Коли ваша величність зможе його прийняти?

      – Завтра о дванадцятій, Тревілю.

      – Привести його самого?

      – Ні, приведіть усіх чотирьох. Я хочу подякувати їм усім разом. Віддані люди зустрічаються нечасто, Тревілю, а відданість треба вміти цінувати.

      – О дванадцятій, ваша величносте, ми будемо в Луврі.

      – З малого під’їзду, Тревілю, з малого під’їзду. Не варто, щоб про це дізнався кардинал…

      – Слухаюся, ваша величносте.

      – Ви ж розумієте, Тревілю: указ є указ. Битися, зрештою, заборонено.

      – Але ця сутичка, ваша величносте, абсолютно не вписується в уявлення про дуель. Це була звичайнісінька бійка, і доказом є той факт, що гвардійців кардинала було п’ятеро проти трьох моїх мушкетерів і пана д’Артаньяна.

      – Я теж схиляюся до такої думки, –

23

Йдеться про сутичку, що сталася в 1620 році між армією французького короля й прибічниками бунтівних феодалів, які засіли в Анжері. З політичною метою успіх королівських військ було подано як блискучу перемогу.