OMIKO
Все книги издательства OMIKOВойны новых технологий
Сегодня мир ушел от обычных войн с применением оружия к войнам нетрадиционным: гибридным, смысловым и другим, но от этого они не становятся менее опасными, так как сохраняют свою цель – захват чужой территории или чужого разума. Их не видно, но они меняют восприятие мира. И все то, чего достигают в результате победы таких войн, трудно или невозможно изменить, поскольку нетрадиционные войны разработаны так, чтобы помешать принять правильное решение.
Преферанс на Москалевке
Харьков, роковой 1940-й год. Мир уже захлебывается войной, уже пришли похоронки с финской, и все убедительнее звучат слухи о том, что приговор «10 лет исправительно-трудовых лагерей без права переписки и передач» означает расстрел. Но Город не вправе впадать в «неумное уныние». «Лес рубят – щепки летят», – оправдывают страну освобожденные после разоблачения ежовщины пострадавшие. «Это ошибка! Не сдавай билеты в цирк, я к вечеру вернусь!» – бросают на прощание родным вновь задерживаемые. Кинотеатры переполнены, клубы представляют гастролирующих артистов, из распахнутых окон доносятся обрывки стихов и джазовых мелодий, газеты восхваляют грандиозные соцрекорды и годовщину заключения с Германией пакта о ненападении… О том, что все это – пир во время чумы, догадываются лишь единицы. Среди них невольно оказывается и заделавшийся в прожженные газетчики Владимир Морской, вынужденно участвующий в расследовании жестокого двойного убийства.
Візит до Імператора
Ця збірка малої прози Марини та Сергія Дяченків, які на конференції фантастів «Єврокон-2005» отримали звання «кращих письменників-фантастів» Європи, містить різноманітні оповідання про світи, які схожі й не схожі на наш. Але фентезійний світ – лише тло, головне для авторів – стосунки між героями, які вирішують багато питань: чи може щось виправдати самогубство, чи можна переграти зроблений крок? чому всі прийняті на роботу в фірму повинні стригтися в одній перукарні? що б трапилось, якби у середньовіччі були комп'ютери: лицарі воювали чи грали?..
Господар колодязів
До нашої книжки увійшли три повісті Марини та Сергія Дяченків: «Господар колодязів», «Зелена карта», «Земля веснарів». Вони дійсно являють нам різні «світи Дяченків». «Зелена карта» – розповідь про наш сучасний світ, Київ 1990-х з його труднощами і розгубленістю людей, а «Господар колодязів» – це вже світ фентезі – з його магією, дивовижними створіннями: ельфушами, королевою верхівців і майже середньовічним буттям князівств, що ворогують між собою. «Земля веснарів», на перший погляд, це детективна історія пошуку вбивці, яка перетворюється на розповідь про зіткнення різних цивілізаційних моделей, коли люди стикаються з чимось їм незрозумілим і, як їм здається, огидним і небезпечним. І тому представники цих світів, як би їм не хотілося співпрацювати мирно одне з одним, не можуть знайти спільної мови. І тільки бажання знайти вбивцю (хоча і з різними наслідками для нього), щоб не карали безвинних, веде до виникнення хоч якогось розуміння іншого світу. Але головним у всіх повістях є не зовнішня, так би мовити, сюжетна лінія, а глибоке проникнення у сутність людської душі, у те, чого не можна побачити, але так потрібно зрозуміти, щоб ці такі різні, однак такі подібні за людськими переживаннями світи збереглися, а не розсипалися на порох…
Одесская сага. Понаехали
Чтобы выйти замуж за Ивана Беззуба, Фире Беркович, дочери никопольского раввина, пришлось срочно креститься. Ну а после этого оставаться в родном Никополе было смертельно опасно. И молодые спешно отплывают в Одессу. Приведя свою юную жену в дворик на Молдаванке, Ваня клянется со временем найти другое жилище. Он не может знать, что именно здесь пройдет не только его жизнь, но и жизнь четырех поколений Беззубов – со всеми соседями, историческими катаклизмами, котами, маленькими скандалами и большими трагедиями… Начало этой истории – в первой книге «Одесской саги» Юлии Вербы «Понаехали».
Микола Зеров
Визнаний літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», поет і блискучий перекладач античної поезії Микола Костянтинович Зеров (1890–1937) не міг бути осторонь відомої літературної дискусії 20-х років. Погляди Зерова вимагали усвідомлення й засвоєння багатств української національної традиції, перенесення на український ґрунт кращих творів європейської класики й сучасної літератури. Став жертвою сталінських репресій доби розстріляного відродження.
Сліпий василіск
«В якій тісній шкарлупині я живу – затурканий моїми жалюгідними п’ятьма почуттями, гордий своїм темним розумом, своєю безпорадною інтуїцією!» – вигукує один з героїв Марини та Сергія Дяченків, пізнавши іншу реальність. Казкові персонажі, з людськими емоціями і проблемами, буденність, що несподівано повертається магічним боком, Місто, яке має розум і особистість, – це не тільки захоплюючі сюжети, а й пожива для роздумів. Саме це й відрізняє прозу Дяченків від інших, – філософський зміст, одвічні питання, на які, можливо, немає відповіді, але які повинна поставити собі кожна людина… У збірку війшли повісті та оповідання «Підземний вітер», «Трон», «Тіна-Делла», «Суддя», «Сліпий Василіск», «Фенікс», «Казка про Золотого Півника», «Хуррем, або Усміхнена» та інші.
Микола Хвильовий
Микола Хвильовий (справжнє прізвище – Фітільов, 1893–1933) – поет, письменник, публіцист, громадський діяч, що став однією із найбільш знакових постатей доби Розстріляного відродження. Гасло «Геть від Москви!», кинуте письменником під час започаткованої ним літературної дискусії, об`єднало митців у боротьбі за незалежність розвитку української художньої культури. Понад усе цінуючи творчу свободу, у передчутті жорстоких обмежень та репресій радянського уряду письменник здійснив самогубство, збунтувавшись проти тоталітарної системи. У різні часи Миколу Хвильового сприймали по-різному, але сьогодні його ім’я уособлює в собі вищий злет української літератури 20-х років XX століття.
Любомир Гузар
Блаженніший Любомир Гузар – український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви, яку очолював протягом 10 років. За цей час зумів перенести осередок зі Львова до столиці, надавши конфесії загальноукраїнського масштабу. У 2005 році був одним із кандидатів на ватиканський престол. Він став першим главою в історії УГКЦ, який добровільно зрікся своїх повноважень. Його за життя визнали великим, проте немає такого мірила, яким би можна було осягнути вплив Блаженнішого Любомира на порозуміння між християнами, на самоусвідомлення українського суспільства, зрештою, на ті події кінця ХХ – початку ХХІ століття, що створили сучасну Україну.
Сни в оселі відьми
Американського письменника, поета і журналіста Говарда Філіпса Лавкрафта (1890–1937) називали Едгаром По ХХ століття. Він працював у жанрі хорору, містики, фентезі та наукової фантастики й був творцем і магістром американської містичної «чорної школи» 20—30-х років минулого століття. За життя Лавкрафт не опублікував жодної книжки і зажив слави серед широкого читацького загалу вже після своєї смерті. Його творчість – невичерпне джерело натхнення для кінематографістів, за його творами знято багато фільмів. «Сни в оселі відьми» – оповідання Г. Ф. Лавкрафта, написане 1932 року. Волтер Джилмен – талановитий фізик, який до того ж чудово знався на фольклорі. Навчаючись в Архемському університеті, він намагався поєднати точні науки з міфами, щоб визначити зв’язок відомих і невідомих просторів. Йдучи своїм науковим шляхом, він вивчив безліч заборонених книжок, серед яких і жахливий «Некрономікон». Але й цього йому видалося замало – Джилмен вирішив оселитися у старовинному будинку, де, за легендами, досі витає дух відьми Кезії Мейсон, яка вміла переміщатися за межі відомого світового простору, що вона й зробила в ніч перед своєю стратою…