Колискова для Софії. Нина Фиалко

Діана вийде вчасно, то запари не буде. Так, Тамаро? – мовив Віталій, подаючи їй каву з коньяком.

      – Авжеж… – вдячно схилила голову вона. Настрій – ніби коти зі всього мікрорайону шкрябали в душі, але мусила всміхнутися, щоб не вислуховувати повчань іще й від адміністратора.

      За столом не засиділися, бо до бару із шумом зайшла група студентів і зробила перше замовлення. Зала бару була поділена на два блоки. Перший і основний – з невеличкою сценою для музикантів, які у вихідні та святкові дні виступали вживу, – відкритий для всіх. Віддалений зал поділений на кілька кабінок для особливих гостей. Вони облюбували їх для проведення своїх ділових і потаємних зустрічей. Тамара не помітила, як у віддалену кабінку зайшли клієнти.

      – Жора нову кралю привів. Заглянь до них, – Віталій поглядом скерував туди Тамару.

      Узявши меню, вона попрямувала до кабінки й на мить зупинилася. Жора дуже впевнено переконував свою подругу попрацювати на якійсь фабриці. В окрузі жодної діючої фабрики нема, а він обіцяє ще й велику платню. Зайшла й поклала на стіл меню.

      – Дві кави й одне тістечко, – не дивлячись на офіціантку, мовив чоловік і махнув рукою, щоб вона не затримувалась.

      Цей чоловік став їхнім постійним клієнтом недавно. Приємна зовнішність і рідкісний баритон надавали його статечній статурі поважного вигляду. Коротка стрижка приховувала сивину, а глибокі залисини відкривали високий лоб, роблячи його ще вищим. Кажуть, що в такій голові багато мудрих ідей. Підтвердити цю гіпотезу могли люди, які добре знають людину з такими рисами. Усезнаючий Віталій дізнався лише про те, що Жора часто відвідує казино й має якийсь бізнес. У їхньому барі він грошей багато не витрачав. Зустрічався з жінками, і з їхнього вигляду не можна було вгадати, що в цих людей є щось спільне. На проституток вони не схожі, а на коханок – тим паче. Сорокарічний чоловік одягався модно, з клієнтками поводився ввічливо й справляв враження ділової людини.

      «Яку ж це фабрику він має на увазі? – мучило запитання. – Сама змінила б роботу на якусь іншу, де б не обмацував поглядом усякий пияк».

      – Нічого нового, – розчаровано мовила, показавши барменові два пальці. – Ще тістечко якійсь старій бабі замовив. Перелякана така сидить, і мені здалося, що вона чогось боїться, хоча він їй гідну роботу пропонував на якійсь фабриці.

      – Може, на птахофабрику тушки розробляти агітував?

      – Не сміши! Там відділ кадрів є. За цим словом щось інше криється, – не повірила офіціантка, несучи замовлення.

      Дивувало те, що через кілька днів цей загадковий Жора прийшов з новою пані. На вигляд вона була не такою переляканою, як попередня. Поводилася навіть зверхньо, ніби вона Жору намовляла на щось непристойне, бо він відповідав лише короткими фразами. З тих слів Тамара зрозуміла, що розмова велася про платню за якісь послуги. Її також не влаштовувала мінімальна платня і ті невеликі чайові, якими доводилося ділитися з адміністратором. Не приховувала, що задля