Колискова для Софії. Нина Фиалко

в дитячу палату й не спробувала відшукати своє. Чи відчуло б серце рідну кровинку, адже того маленького чоловічка, якого вона народила, гріє її кров. І що б не говорили палкі прихильники сурогатного материнства, які доводили, що це лише один зі способів продовжити чийсь рід, Соню не переконали. Вона розуміла, що це сучасний різновид бізнесу, який важко оподаткувати. Вважала себе сучасною і без комплексів, тому скористалася моментом і завдяки участі в програмі сурогатного материнства вилізла із соціального болота, яке держава протягом багатьох років культивує. Жінка не заморочувалася тонкими матеріями всесвіту й не довіряла медикам. Не вміла щось комусь доводити, але мала тверде переконання, що природа з кров’ю жінки-інкубатора перенесе немовляті не тільки генетичні захворювання, але й риси характеру. Лікарі не відкидають цієї гіпотези, тому й ретельно збирають інформацію про предків клієнтки. Та чи все в бізнесі відбувається чесно і чи всі говорять правду? У родині Соні ніхто не розповідав про хвороби діда й баби.

      Завтра вона побачить своїх немовлят! Серце завмирало від однієї думки. Інша ніби молоточком била в скроні: «Навіщо це тобі? Відмовся, поки не пізно. Заробила гроші й тікай подалі звідси!» Неправду кажуть, коли стверджують, що можна дев’ять місяців носити під серцем дитя, а потім забути його. Якщо вже жінка народила, то хоче бути впевненою, що воно потрапить до надійних людей. Вірила в його щасливе майбутнє, бо ж, судячи з витрат лише на утримання сурогатної матері та послуги клініки, біологічні батьки – успішні та заможні люди. Можуть дітям подарувати те, чого вона не змогла своєму синові. «Я малят тільки побачу й допоможу батькам благополучно доправити до постійного місця проживання», – переконувала себе в думках Соня.

      Після напруженого дня, закінчивши термінові справи, вона зателефонувала подрузі й повідомила, що на деякий час відлітає до Сполучених Штатів.

      – Ти там що забула? – здивувалася подруга.

      – Не знаю… Але якщо за тиждень не повернуся, навідайся до моєї кімнати й там знайдеш відповідь на своє запитання, – попросила Соня.

      – Ти завжди була непередбачуваною… Хай щастить!

      Пізно ввечері Соня з речами першої необхідності повернулася до останнього притулку. Молоко прибувало швидше, ніж вона встигала його зціджувати. Щоб зменшити незручності в дорозі, випила подвійну порцію ліків для зменшення лактації і лягла відпочити. Думки роєм обсіли голову…

      Уранці срібляста «Тoyota» зупинилася біля воріт котеджу і Соня з невеликою спортивною сумкою покинула затишне місце, пригріте за останній місяць. Щоб самій мати такий райський куточок, довелось би щорічно народжувати комусь дітей до кінця життя… Обвела поглядом будинок з надією, що більше ніколи в нього не зайде. Помахом руки привіталась і сіла позаду Альбіни.

      – Чому без настрою? Усе йде відповідно до плану, – підбадьорила та.

      – По чийому плану?

      – Не хвилюйся ти так! Тобі, може, і не доведеться нічого робити. Діти якийсь час