Колискова для Софії. Нина Фиалко

Альберт вручив Соні паспорт та квиток і попередив, щоб вона поводилася відповідно, не проявляючи попереднього знайомства з ними, а в літаку стане зрозуміліше, як чинити далі. Коротко попередив, що згідно з американськими законами в них сурогатне материнство поза правовим полем, і якщо хтось довідається, то дітей можуть відібрати, а їх, як учасників злочину, – посадити за ґрати. У цю мить Соні хотілося, щоб цю пару з дітьми не випустили з України. Тут мала б надію ще колись зустрітися з ними, а на чужині сліди загубляться – і з кінцями.

      У черзі на реєстрацію подружжя стояло попереду й без проблем пройшло пункт пропуску. Соню регістратор несподівано запитав:

      – Чому таке коротке відрядження? – і побачивши замішання на обличчі жінки, повернув паспорт.

      – Бо відрядження, – промимрила Соня, і якби не його підказка, то не здогадалася б, що відповісти.

      Альберт пас її очима й не випускав з виду. У комфортабельному лайнері Соня летіла вперше, тому боязко ступала за пасажирами. Місце виявилося біля ілюмінатора, мабуть, навмисне туди її посадили, щоб не пробувала з кимось заговорити. Поруч сиділа «квочка», тримаючи на колінах крісло з дітьми. Дивно, що від них не чути жодного поруху. Соня підняла накидку й прошипіла:

      – Вони ж подушаться!

      Зиркнувши на перелякані очі дружини, Альберт підняв наполовину дашок. Соня побачила два майже однакові личка. Вони були схожі із синовим, яке вона добре пам’ятає. «Діти всі схожі одне на одного», – заспокоювала перша думка, а прискіпливіша інша не погоджувалася з нею і підкинула свою гіпотезу: «А якщо тобі підселили тільки чоловічий сперматозоїд, а яйцеклітину використали твою?» Від цієї думки Соню кинуло в жар. Вона підозріло глипала то на Альберта, то на «квочку», і це насторожило їх. Подружжя почало тихо про щось сперечатися між собою, але вона не могла зрозуміти суті розмови. Укотре картала себе за байдужість до науки. Як би сьогодні згодилися хоч посередні знання з англійської мови!

      Поки малеча мирно спала, Соня зачудовано дивилася в ілюмінатор. Здавалося, що лайнер завис над химерним сплетінням білих хмар, даючи пасажирам можливість насолодитися чудовим витвором природи. Монотонність звуку й краєвиду швидко набридла, і вона знову повернула голову до кріселка з дітьми. Минуло вже більше трьох годин, і пора їх годувати.

      – Чому вони так довго сплять? – звела погляд на Альберта, але той лише знизав плечима. – Ви дозволили їх приспати?

      Подружжя між собою пошваркотіло, і Альберт попросив Соню не зчиняти рейваху. Лікарі знали, що робили, адже їм не вперше відправляти новонароджених дітей за кордон. Лише завдяки українським «гуманним» законам в американців проживає уже більше тридцяти п’яти тисяч наших дітей.

      Минуло ще кілька годин, і малеча почала ворушитися. Серце Соні затріпотіло від радості, що зараз вона прикладатиме по черзі їх до грудей. Пов’язка вже давно стала мокрою, а груди розпирало від молока. Не питаючи дозволу, вихопила перший згорток і поклала собі