Кинь виклик старості. Як у 60 виглядати на 30 і почуватися на 18. Элизабет Блэкберн

чином у деяких станах теломери тетрахімен час від часу росли.

      Це був шок, бо я очікувала, що якщо теломери взагалі змінюватимуться, то тільки у бік вкорочення, а не видовження: з кожним поділом клітин кількість послідовностей ДНК у теломерах, найімовірніше, зменшуватиметься. Проте схоже було на те, що тетрахімени створювали нову ДНК. Цього ніхто не міг собі уявити. ДНК не мала змінюватися. Ви, мабуть, чули, що ми народжуємось і помираємо з тією самою ДНК і що виробляється вона лише шляхом біохімічного фотокопіювання. Я перевіряла отримані дані не раз і не двічі, але всі перевірки підтвердили, що цей неймовірний процес відбувається насправді. А потім ми побачили, що те ж саме відбувається у клітинах дріжджів. («Ми» – це я і студентка з моєї лабораторії Дженіс Шемпей, яка долучилася до роботи над експериментами, задуманими нами з Джеком Шостаком із Гарвардського університету.) Після цього стали надходити повідомлення від інших науковців, які вказували, що ці зміни можуть відбуватися й у інших крихітних, схожих на тетрахімени, створінь. Ці організми фактично виробляли на кінцях своїх теломер нову ДНК. Їхні теломери росли.

      Жоден інший елемент ДНК так не поводився. Генетики десятиліттями вважали, що будь-яка ділянка хромосомної ДНК існує лише тому, що її скопіювали з попередньої. Панувала думка, що ДНК не може утворюватись знічев’я, де раніше її не було. Відкриття такої дивної поведінки підказало мені, що тут відбувається щось досі не бачене. Для науковців це одне з найзахопливіших відчуттів. Тебе аж трусить, коли неочікуване відкриття вказує на існування нових, невідомих раніше куточків Всесвіту, нарешті готових для вивчення. Але насправді ця поведінка теломер розкрила не просто якісь маленькі куточки, а цілі нові квартали, про існування яких ніхто навіть не здогадувався.

      Теломераза: розв’язок проблеми вкорочення теломер

      Я весь час міркувала над цією дивною поведінкою теломер, їхньою очевидною здатністю рости. Подумавши, я вирішила пошукати у клітині якийсь фермент, здатний примножувати ДНК теломер – підживлювати теломери після того, як вони втратять деякі пари основ. Для мене настав час засукати рукави і наробити побільше клітинних екстрактів тетрахімени. Чому саме тетрахімени? Бо вона є дуже добрим джерелом теломер. Я вирішила, що з неї можна отримати й чимало ферменту, здатного формувати теломери, якщо він взагалі існує.

      У 1983 році до цих пошуків приєдналася Керол Ґрейдер, нова аспірантка моєї лабораторії. Ми почали розробляти, а потім відточувати експерименти, і на Різдво 1984-го Керол зробила рентгенівську плівку під назвою «авторадіограф». Зображення на цій плівці показали перші чіткі ознаки роботи нового ферменту. Повернувшись додому, Керол аж затанцювала від захвату посеред вітальні. Наступного дня її обличчя світилося ледь стримуваним тріумфом в очікуванні моєї реакції, коли вона показала мені цю плівку. Ми перезирнулися, бо обидві розуміли, що це означає. Теломери можуть примножувати ДНК, залучаючи цей раніше невідомий