Кинь виклик старості. Як у 60 виглядати на 30 і почуватися на 18. Элизабет Блэкберн

врешті-решт змогла скористатися досягненнями сучасної медицини й успішно перенесла трансплантацію стовбурових клітин (їй пересадили кровотворні клітини донора). Одним із показників успіху трансплантації став рівень тромбоцитів у крові Робін. Оскільки її стовбурові клітини не могли ефективно відновлювати теломери або формувати нові клітини, тромбоцити в неї впали до тривожно низького рівня, всього 3000 чи 4000. (Саме низький рівень тромбоцитів у крові був причиною, чому вона не витримала того забігу на 1,5 км.) Через півроку після трансплантації тромбоцити в Робін піднялися до більш нормального рівня в майже 200 000. Сьогодні Робін вже близько 40 років, і вона керує правозахисною організацією для людей із розладами біології теломер. У неї більше зморшок довкола рота й очей, ніж у інших людей її віку. Її волосся майже повністю сиве, і вона періодично страждає на сильний біль у суглобах і м’язах. Однак звичайні фізичні вправи допомагають тамувати біль, а трансплантація повернула їй більшу частину енергії.

      Тяжкі спадкові теломерні синдроми містять у собі важливий урок для всіх нас, бо те, що спостерігається всередині клітин Робін, відбувається також і в наших. У Робін цей процес лише протікає швидше. У всіх нас теломери з віком стискаються. І передчасне старіння клітин може відбуватися (щоправда, повільніше) у цілком здорових людей. Можна уявити, що всі ми певною мірою вразливі до синдромів старіння теломер, хоча й набагато менше, ніж Робін і її батько. Пацієнти зі спадковими теломерними синдромами не в силах зупинити процес передчасного старіння, бо той розгортається в їхніх організмах надзвичайно швидко, але решті з нас щастить більше. Ми здатні набагато краще контролювати передчасне старіння клітин, бо маємо чудову можливість контролю теломер.

      Цей контроль починається зі знання – розуміння того, що таке теломери і як їхня довжина пов’язана з нашими повсякденними звичками та здоров’ям. Щоб зрозуміти роль, яку теломери відіграють у нашому організмі, нам потрібно звернутися до неочікуваного джерела. Нам потрібно приділити деякий час планктону.

      Планктон посилає сигнал

      Тетрахімена – одноклітинний організм, що вільно плаває в прісних водоймах у пошуках їжі або статевого партнера. (Вона має сім статей – цікавий факт для роздумів, коли будете наступного разу хлюпатися в озері.) Фактично, тетрахімена – це звичайний собі планктон, хоча й гарненький. Якщо подивитись на неї під мікроскопом, вона має округле тільце, оточене ореолом війок, через що виглядає як якась волохата мультяшка. Подивіться на неї достатньо довго, і ви можете помітити схожість із кошлатою лялькою з «Вулиці Сезам» на ім’я Біп Біппадотта, яка виконує відому заразну пісеньку «Мана-мана».

      Усередині клітини тетрахімени розташоване ядро, її головний командний центр. У глибині цього ядра на молекулярних біологів чекає справжній подарунок: 20 тисяч крихітних хромосом – однакових, лінійних і дуже коротких. Така будова робить дослідження