За двома зайцями. Вибране. Михайло Старицький

коло столу, мов вівці! Сядьмо, куми, долі!

      Деякі. А сідаймо, сідаймо, бо вже деякі на стульці не всидять!

      Секлита. Пидоре! Давай килима! Простилай долі столи ті одсовуй к бісу!

      Пидора стеле килима, Марта бере стільця і ставить посередині.

      Устя. Ви, свята імениннице, сідайте посередині на стільчику, а ми сядемо й долі кругом вас.

      Сідають; Секлита на стільчику.

      Всі. Ви, імениннице, наше красне сонце, а ми ваші ясні зорі.

      Голохвостий. Де ж мені, ясному місяцю, притулитись?

      Марта. Е, такому місяцю не на небі місце.

      Голохвостий. Чому? Преподобниці не приймуть?

      Устя. Преподобниці, може, й приймуть, а що святі, то виженуть!

      Голохвостий. Та сідайте-бо хоч ви, Галю, коло мене!

      Секлита. Сідай, сідай! Тепер уже можна! Бачите, яка парочка? Поздоровляйте: це жених і молода; Голохвостий посватав.

      Галя. Мамо! Не робіть цього… слухайте, що я вам скажу…

      Секлита. Після! Мовчи тепер та диш.

      Голохвостий (набік). Що це вона, здуріла? Привселюдно меня об’являєть женихом! От тобі й раз, досидівся! Тепер почнуть язики чесати!

      Міщанки (до Голохвостого). Бачите, а ви мовчите…

      Голохвостий (замішавшись). Та то ще тольки так, між нами… розговор був… Когда ще судить бог сватов прислати…

      Секлита. Що там сватів! От повеличайте їх, кумочки мої, та й заручини зап’ємо! Правда, гарна парочка?

      Голохвостий (набік). Оце взяла в лещата!

      Усі. Гарна, гарна, як вугірочки! Поздоров боже!

      Всі (співають)

      Де ж був селезень, де ж була вуточка?

      Селезень на ставку, а вуточка на млинку!

      А тепер вони в однім болоті,

      П’ють воду, їдять ряску по своїй охоті.

      Де ж був Свиридко, де ж була Галочка?

      Що Свиридко у батька, а Галочка у неньки!

      А тепер вони у одній світлиці,

      Їдять з медом пухкі книші й паляниці,

      П’ють вино й варенуху, обоє раденькі!

      Секлита. Куми мої, любі мої! Заспівайте мені, прославте мене, свою куму, Секлиту Лимариху!

      Всі (співають)

      І лід тріщить, і комар пищить,

      А то кум до куми порося тащить.

      І кумочко, і голубочко!

      Звари мені порося, щоб і юшка була.

      І юшечка, і петрушечка!

      Кума моя, люба моя, моя душечка!

      Секлита. Ой не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу! (Втира сльози.) Так ви розжалобили, так розтривожили! Ой бідна я, сирота; цурається мене рідня моя: ніхто з Сірків і в хату не плюнув через отого чорногуза Проню!

      Голохвостий (схоплюється, мов опечений). Хіба вам Сірки рідня?

      Секлита. Аякже, сестра рідна… А та носата – небога!

      Голохвостий (набік). От влопався!

      Секлита. Якже, багатирі, запаніли! На бідний рід їм начхать тепер! А все через оту дурноголову!

      Голохвостий (набік). Ну, пропав тепер, навіки пропав!

      Секлита (плаче). А мене не має не тільки за тітку, а навіть за наймичку, та ще кричить, що од мене гнилицями тхньоть, горілкою смердить! Така у мене небога! (Хлипа.)

      Голохвостий. Що його в світі