Розбите дзеркало. Андрей Кокотюха

– У голосі агресія змішалася з розгубленими нотками.

      – Тихо! – Юрист став між ними. – Здається, я все зрозумів!

      – Що ти зрозумів?! – визвірився Борода. – Ага, ти ж у нас підкований! Єдиний, по ходу, хто вмикає логіку!

      – Тихо, – повторив Юрист уже спокійніше. – Думаю, все зрозуміли вже всі, крім тебе. Та й до тебе дійшло. Зізнаватися не хочеш.

      – У чому?

      – Дай йому сказати, – рука Ковбоя лягла Бороді на плече.

      – Дякую, – Юрист видихнув, став так, аби всі бачили його й ліхтарик міг освітлювати товариство. – Дружити з логікою – не злочин. Усі ви тут добре знаєте, як виглядає злочин. Хтось зібрав нас саме тут, аби нагадати. Іншої причини не бачу. Бо, повторюся, інакше ми б зустрілися в іншому місці.

      – Ми б не зустрілися, – бовкнула Четверта. – Як ти кажеш, усі ми тут добре знаємо причину. Ми навіть домовилися, якщо хтось забув.

      – У жодного з нас немає причин порушувати ту угоду, – вів Юрист далі діловим тоном. – Принаймні всі ці роки я не мав підстав сумніватися в цьому. Але ми зібралися. Бо, підозрюю, кожен отримав послання на телефон. І, так само маю підозру, всі його зберегли.

      Білява витягнула телефон першою. Поки відкривала папку з sms-повідомленнями, Ковбой і Четверта взяли свої смартфони. Трохи подумавши, поліз по трубку й Борода. За хвилину всі четверо показували Юристу тексти однакового змісту.

      сьогодні 19.30 на горького знаєте місце важливо

      – Той, хто писав це, точно знає: всі ми в місті, – сказав Юрист. – Отже, за кожним стежать. А ще – писав місцевий. Назва вулиці стара. Тобто, – відразу виправився, – стару, справжню, повернули недавно. Тоді вона ще називалася Горького.

      – Згоден. – Ковбой заховав телефон. – І, так розумію, жодного з нас ти не підозрюєш.

      – Уже ні. Бо не бачу сенсу в такому форматі зустрічі однокласників. Я взагалі не бачу сенсу в жодному форматі нашої зустрічі. Вже вибачайте.

      – Теж не палаю бажанням, – погодилася Четверта. – До речі, в інше місце справді б не приїхала, пересунувши ділову вечерю.

      – Хтось пробував передзвонити? – Борода постукав пальцем по екрану.

      Замість відповіді Білява демонстративно викликала абонента, увімкнувши гучний зв’язок. Повторила, перекривляючи металевий жіночий голос:

      – Цей номер недійсний.

      – Отож. – Юрист вимкнув телефон. – Результат, напевне, однаковий. Хтось купив картку, скористався номером один раз, розіславши повідомлення. І викинув її.

      – Усе одно міг бути хтось із нас, – уперто товк Борода.

      – Кому з нас і для чого це треба? Тобі? – Юрист глянув на Біляву.

      – Знову мені! Тепер ти пішов нахер! Усі ви пішли!

      Ковбой вирішив нарешті взяти справу в свої руки.

      – Може, скрутимо звук, стишимо градус і спробуємо спокійно розібратися?

      – У чому? – поцікавилася Четверта. – Через що ми тут? Хто й для чого всіх сюди покликав? Ви хіба не знаєте? Хіба не розумієте – це може бути вона.

      Молода жінка красномовно й багатозначно тицьнула пальцем у стелю.

      – Вона мертва,