Розбите дзеркало. Андрей Кокотюха

замахнулася.

      Нічого в характері не помінялося. Вона ніколи не погрожувала просто так, аби сказати. За словом слідувало діло, миттєво, і це змушувало вважати. Природа наділила Біляву, як більшість повненьких, закороткими руками. І все одно дотягнулася до обличчя кривдника, подавшись уперед і махнувши сильніше. Борода встиг вийти з-під прямого удару, але гострі пазурі все ж зачепили щоку.

      – Дура! – Він торкнувся враженого місця, скривився. – От же ж дурепа!

      – Здачі дай! – азартно заохотив Ковбой.

      – Що у вас тут?

      Тепер на вигук дружно повернулися всі троє.

      – Знайомі всі лиця.

      Надворі на розбитому ґанку стояла молода жінка в довгому темному плащі.

      – Підстриглася, – мовив Ковбой.

      – Зміна іміджу. Мені пасує?

      – Ні, – вставила Білява. – Я тобі не раз це казала.

      – Навіть якщо мені не буде чиєї думки запитати, без твоєї обійдуся.

      Жінка в плащі скривилася, з неприхованою огидою переступила поріг. Пройшлася передпокоєм, зайшла до зали. Трійця терпляче чекала, поки Четверта прогуляється. Вона тим часом пройшла далі, з глибин почулося:

      – Тут нічого не міняється. Я давно казала: бульдозера сюди треба.

      – А якби все це раніше розвалили? – уголос запитав Борода. – Думаєш, нічого б не було?

      Четверта виринула з темряви. Стала в проймі дверей, аби її бачили всі. Витягнула з кишені цигарки, покрутила пачку в руці:

      – Вогонь забула в машині. Хто?

      Ковбой розвів руками. Правиця все ще стискала револьвер.

      – Це в тебе, може, запальничка? – кивнувши на зброю, гмикнула Четверта.

      Відчувши себе нарешті ідіотом, Ковбой заховав зброю за пасок.

      – У кого стріляємо? – не вгавала Четверта. – І тема з вогнем актуальна.

      Борода вже підносив їй запальничку. Закуривши, Четверта випустила дим у стелю, заявила:

      – Тут воняє.

      – Тут завжди смерділо, – нагадала Білява. – Тільки тоді чомусь на це не зважалося.

      – Тоді, народе, багато на що не зважалося, – кивнула Четверта. – Хто з вас такий сміливий? Кому припекло згадати молодість?

      – Тобі. – Борода знову викресав вогник, подивився на рожевий гарячий язичок. – Я міг би здогадатися. Ти не вмієш брехати.

      – Ну, скажімо, вмію. Усі присутні тут це знають, – Четверта знову затягнулася.

      – Але ти єдина, кого не здивувало наше зібрання, – завважив Борода.

      – Логіка залізна, – погодився Ковбой. – Справді, поки тебе не принесло, ми всі здивувалися одне одному.

      – Ми давно не бачилися, – нагадала Четверта очевидне. – Ви всі забули: мене ніколи нічого не дивує. Мене важко здивувати.

      – Можна, – вставила Білява. – Не така вже ти крута.

      – Були часи, коли ти вважала інакше, – третя затяжка. – І так, можна. Але не часто. Не повірите: їхала сюди й знала, кого побачу. Аби ще знати, для чого. І потім, народе… Тут іще не всі.

      Ніби у відповідь знадвору почулися швидкі кроки.

      – О! – Ковбой багатозначно підніс