Міра людини. Марко Мальвальди

незалежності монастирів. Але Джуліано хотів ще й переконати Мілан відокремитися від Рима. Мілан – місто, яке тоді перетворювалося на найбагатшу провінцію Італійського півострова, приваблюючи найталановитіших митців, залучаючи до роботи в розташованому поряд Павійському університеті найкращих лікарів, найблискучіших математиків і щедро оплачуючи їхню працю.

      На думку отця Сансоне та його владного колеги з Рима, цього ніяк не можна було допустити. А тому він щосили намагався обгудити ченця Джуліано. Інколи що менше кажеш, то краще: отже, той францисканець, який гримким голосом закликав до відділення Міланської церкви з її покровителем святим Амброзієм від Римської будь-якими засобами (до стукання касками по асфальту тоді ще не вдавалися!) – то був не найкращий подарунок долі, ось як.

      Однак процес над ченцем, що його урухомив Сансоне, швиденько й уміло спустили на гальмах у чисто ренесансовому стилі. Придворні поети склали вірші, які передавали з уст в уста по всьому місту, куди не поткнешся. Вулицями навколо Бролетто, вздовж Навільї звідусіль лунав сонет Беллінчоні «О Мілане християнський!» та секстина такого собі Джакомо Альф’єрі, добре знаного тоді й справедливо забутого нині, у яких дякували Небесам за те, що до Мілана послали брата Джуліано. Обидва витвори – бридкі, але неймовірно дієві. Так Моро вдалося заручитися підтримкою жителів міста ще до того, як герцогський двір затиснув Курію в лещата між власною свідомою волею та несвідомою волею натовпу.

      – Я добре знаю, що ченця Джуліано виправдали за християнськими канонами, – відповів отець Сансоне, важко зітхнувши. – Брат Джуліано – доброчесний вірянин, його проповіді народжено з великого завзяття. З великого завзяття й великої любові до своєї пастви. Ченець Джуліано, поза сумнівом, уміє розмовляти з народом, тому що каже те, що людям хочеться почути.

      Цим священнослужитель ганебно нагадував Людовіко, що прихильність народу – явище скороминуще. І що нині народ був явно не на боці Моро.

      Податок на сіль і решта введених нещодавно чиншів не викликала великого захвату в підданих, а тому популярність Людовіко останнім часом дещо похитнулася. Якби в той час уже було узвичаєно опитування, то засідання Ради щовівторка напевне розпочинали б із загального аналізу рейтингу Моро та обговорення способів його підвищення. Але в ту епоху про статистику ще навіть не чули, поняття пересічного громадянина не існувало, а тому народ міг висловлювати свою думку про владу лише шляхом оплесків. Або повстань.

      – До того ж ченця Джуліано, зважаючи на його немалий розум, – вів далі отець Сансоне, – важко змусити мовчати. Коли він виступає із проповіддю в церкві Сан-Франческо, там і курці ніде клюнути. Люди з’їжджаються звідусіль, аби його послухати, і виходять просвітленими. Можливо, слід було б…

      Але що там слід було б зробити, отець Сансоне так і не встиг сказати, тому що саме в ту мить Людовіко підвівся з трону.

      Якби ми з вами були родом із Лоді, то сказали б, що зріст