Роксоляна. Осип Назарук

биті й катовані. А турецькі пси лизали кров, що капала з їх ран від побоїв.

      Настуня закрила очі з внутрішного болю. Були се, очевидно, бранці з її рідних сторін, бо переважали між ними зітхання до Бога в її рідній мові, хоч чула також тут і там уривані слова польської молитви: «Здровась Марйо, ласкісь пелна… мудль сєн за намі гжешнимі… тераз і в годзінє сьмєрці нашей… амен…»

      Польську мову чула між нещасними рідше ніж нашу. Пригадалися їй батьківські слова, що й ляхи гарні пташки, але таки не такі гарні, як наші. І для того менше їх попадало в отсю страшну каторгу-покуту. Думала: «Як вимірив Божою мірою справедливості…»

      Розуміла, що й наші, й поляки були тут дуже нещасні, бо втратили свою Батьківщину, ціннішу навіть від здоровля. І тепер не знали, куди їх поженуть та перед чиїми дверми опиняться. А як не чула вже ні рідної, ні польської мови, зачала розглядатися по місті, щоб забути страшний вид, який недавно бачила. Вона зі стисненим серцем дивилася на марморні палати і стрункі мінарети чудової, як мрія, столиці Османів серед квітів і зелені під синім небом полудня.

      2

      Якраз виправляли в Мекку святу весняну каравану, що везла дари й прохання султана до гробу Пророка. Бо був се приписаний день перед початком Рамазану.[62]

      Вже від ранку глітно було на широкій вулиці, що з північного кінця пристані провадить до Ільдіз-Кіоску, положеного над Босфором, на височині Бешікташу.

      Незлічимі повозки сунули в барвистій товпі народа… А від Бешікташу аж до гори Ільдіз стояло шпалірами військо падишаха. І все ще виходили султанські сили стройними рядами з довгої на милю казарми яничарів, котру скоро кінчив десятий султан Османів. Всі дахи кам’яниць були битком заповнені глядачами. З кождого вікна дивилися цікаві очі тісно стиснених голов. А всі мури по обох боках вулиці обсаджені були видцями до останнього місця. Довжезними рядами сиділи на них турецькі жінки і дівчата в завоях. Кожда з них очікувала нетерпеливо, щоб побачити молодого султана.

      Те саме бажання мали й молоді невольниці, яких уложено далеко позаду – просто для того, що дальше в натовпі не можна було ні йти вперед, ні вернути до пристані.

      З мошеї вийшов довгий ряд мусульманських духовних: старі, бородаті мужі, поважного вигляду, в довгих одягах з зеленого шовку, з широкими, золотом гаптованими ковнірами. На головах мали зелені турбани з широкими золотими лентами. Йшли мовчки і поважно – в напрямі до султанської палати. Там, перед вікнами великого падишаха, в укриттю перед товпою, навантажували султанськими дарами святу, весняну каравану до гробу Пророка.

      Настуня вся замінилася в зір. Але не могла бачити, що діялося там, куди пішов довгий ряд духовних.

      Перемогла в собі внутрішнє пригноблення, яке мала із-за наложених на руках ланцюхів.

      І вже з веселим усміхом звернулася до старого «опікуна» свого і сказала лагідним, як оксамит, тоном:

      – Скажи нам, добрий Ібрагіме, куди йдуть ті духовні?

      Ібрагім

62

Святий місяць посту мослемів, дев’ятий місяць в їх році.