Похідні історії ведмедика Юджина і його сім'ї. В Криму. Частина 1. Та

був марш-кидок по петляючій стежці відразу до середини гори. Найскладнішим місцем на цьому відрізку було те, де стежка обривалася. Ведмежат Батьки передавали один одному з лап в лапи. Але, навіть не дивлячись на це, потрібна хоробрість, щоб перестрибувати такі небезпечні ділянки, нехай і за допомогою Батьків. Всі наші ведмежата ще не пробували себе в подібних прогулянках і вперше опинилися в таких місцях. Але проявили свої найкращі якості, і ми ще дужче запишалися ними!

      Наша стежка вигиналася по схилам гір, але ми не вигиналися разом з нею. Ми йшли весело і шумно, впевнено і легко. Заглядали в окремі відгалудження дороги, щоб помилуватися чудовими краєвидами і покричати з висоти. Наші слова розбігалися над хвилями бірюзи і робили нас щасливішими і ще бадьорішими.

      Незважаючи на те, що ми пройшли велику відстань, і маршрут наш був складний, ніхто не втомився. Після оглядових мисів почалися круті підйоми вгору, в яких майже не було містечок для відпочинку. Дертися на гору доводилося майже вертикально. А стежка місцями була така вузька, що потрібно було збирати всю волю в лапу, щоб рухатися вперед і вгору. Але ми не збавляли темпу. Адже, якщо завмерти на небезпечних ділянках і заслухатись, що співає вітер, мабуть, у будь-кого знайдеться привід розвернутися в зворотний шлях.

      – У-у-у-ауу-аууу, – кликав когось вітер між слів своєї давньої пісні, але ми не зупинялися і не відгукувалися, адже він точно шукав не нас.

      Тому ми подолали складні проходи стрімко і не оглядаючись. А відпочивати сідали лише на повністю безпечних плато. На одному з них ми знайшли сліди покинутого багаття, яке хтось, напевно вночі, розпалював тут, щоб панорама стала ще романтичнішою і привітнішою.