П’ята жінка. Хеннинг Манкелль

головний коридор.

      – Хто це був? – спитала Лена.

      Ільва похитала головою. Дві медсестри відірвали очі від газети з кросвордом.

      – Ти про кого? – поцікавилась одна з них.

      – Про медсестру, що пройшла мимо.

      Друга з них, що заповнювала кросворд, засміялася.

      – Ми ж тут. Обидві.

      Ільва зірвалася з місця й вибігла з кімнати. Відчинила двері на коридор, що з’єднував пологове відділення із рештою лікарні, та він був порожній. Прислухалася. Десь віддалік знову грюкнули двері.

      Нікого не побачивши, вона повернулася до кімнати. Похитала головою.

      – Що тут робити медсестрі з іншого відділення? – чудувалася Лена. – Чому вона навіть не привіталася з нами?

      Ільва не знала. Зате пересвідчилася, що їй не привиділось.

      – Загляньмо в усі палати, – запропонувала вона. – Треба перевірити, чи все гаразд.

      Лена запитливо глянула на неї.

      – А що може бути негаразд?

      – Це про всякий випадок. Тільки й того.

      Вони обійшли всі палати. Всюди було так, як належить. О першій в одної жінки почалася кровотеча. Решта ночі минула в роботі. О сьомій ранку Ільва Брінк здала зміну й пішла додому. Мешкала у віллі зразу ж біля лікарні. Вдома вона вкотре задумалася про незнайому медсестру, що промайнула в коридорі. Раптом у голову прийшов здогад, що це не медсестра, нехай вона була в халаті. Жодна особа з персоналу не зайшла б уночі в пологове відділення просто так, із доброго дива. А якби й зайшла, то показалася б їм чотирьом і пояснила б, у чому річ.

      Ільві Брінк не давали спокою думки. Стурбувала її нічна подія. Для чогось та й прийшла ця жінка. Десь у якійсь кімнаті вона провела десять хвилин. Тоді зникла. Десять хвилин. Мабуть, когось відвідала. Кого? Навіщо? Ільва лягла і спробувала заснути, але не вдалося. З голови не виходила ця дивна нічна гостя. Об одинадцятій Ільва піддалася, встала з ліжка й запарила каву. «Добре було б поговорити з кимось про це, – подумала вона. – Мій двоюрідний брат служить у поліції. Якщо не варто непокоїтися, то він так мені й скаже».

      Ільва зателефонувала братові додому. Автовідповідач повідомив, що він на роботі. Туди рукою подати, тож Ільва вирішила прогулятися. На небі прудко сунули рвані хмари. Ймовірно, що в поліції не приймають відвідувачів у суботу. А тут іще оте жахіття, описане в газетах. Десь біля Лединге вбили й кинули в канаву торговця автомобілями. Мабуть, ніхто з поліцаїв не знайде часу на Ільву. Навіть її двоюрідний брат.

      У приймальні Ільва спитала, чи є тут інспектор Сведберг. Так, є. Але він дуже зайнятий.

      – Скажіть йому, що прийшла двоюрідна сестра Ільва, – попросила вона.

      За кілька хвилин вийшов Сведберг. Він охоче родичався, добре ставився до сестри, тож не міг не вділити їй кілька хвилин. Запровадив її до кабінету й приніс каву. Тоді Ільва розповіла про нічні події. Сведберг розсудив, що випадок, звичайно ж, дивний, але навряд чи варто завертати собі ним голову. На тому Ільва заспокоїлася. Мала попереду три вільні дні й невдовзі забула медсестру, що пройшлася пологовим відділенням вночі проти першого