П’ята жінка. Хеннинг Манкелль

й начебто нічого не взяли. Їдучи до Істада, Валландер дедалі дужче непокоївся. Вбивство Ерікссона – це вже більш ніж досить. І ось – маєш іще одне зникнення. Аби тільки воно не мало зв’язку з Гольґером Ерікссоном. Досить уже тих канав і гострих паль. Валландер їхав надто швидко, неначе втікав від думки про те, що знову доведеться потрапити в сущий кошмар. Час від часу він різко натискав на гальма, немовби змушував опам’ятатися й заспокоїтися якщо вже не себе, то хоч машину. Власне кажучи, які факти свідчать про те, що Єста Рунфельдт пропав безвісти? Либонь, можна якось раціонально пояснити, чому він зник. Те, що сталося з Гольґером Ерікссоном, – небувала річ, яка не може повторитися. Принаймні не в Сконе й аж ніяк не в Істаді. Так, має бути пояснення, і Ваня Андерссон дасть його.

      Однак Валландерові так і не вдалося вмовити самого себе. Перш ніж податися до крамниці на вулиці Вестра Валльґатан, він заскочив на роботу, де застав Анн-Брітт Геґлунд у коридорі. Удвох вони пішли до їдальні, де напівдрімало кілька стомлених автоінспекторів над обідніми порціями, взяли каву й сіли за стіл. Валландер розповів про Мартінсонову телефонну розмову, і Геґлунд розсудила так само, як і він. Еге ж, між цими двома справами нема зв’язку. Цілком певно, це тільки збіг обставин. А все-таки Валландер попросив співрозмовницю знайти копію заяви Гольґера Ерікссона й з’ясувати, чи було в нього щось спільне з Єстою Рунфельдтом. Якщо було, то це легко знайти в комп’ютерних даних. Звичайно, в неї чимало іншої роботи. Але конче треба зробити це негайно. Прибрати світлицю перед приходом гостей. Самому Валландерові різала вухо ця недоладна приказка. Бозна-звідки вона взялася. Здивована Геґлунд дивилася на колегу й чекала, що він розвине цю думку. Не розвинув. Сказав щось інше.

      – Нам треба поспішати. Найкраще буде, якщо ми якнайскоріш і без зайвої мороки з’ясуємо, що Ерікссон не мав нічого спільного з Рунфельдтом.

      Валландер квапився й уже вставав з-за стола. Але Анн-Брітт зупинила його запитанням.

      – Хто б міг це скоїти?

      Він опустився на стілець. Перед очима постали закривавлені кілки. Нестерпна картина.

      – Не знаю. Неможливо уявити раціональний мотив такого моторошного садистичного злочину. Якщо взагалі є якийсь мотив відібрати людині життя.

      – Є, – рішуче ствердила вона. – І ти, і я буваємо на когось такі люті, що бажаємо йому смерті, але на тому й обмежуємося. А деякі люди переступають заборонну межу й убивають.

      – Аж лячно від того, що злочин так добре сплановано, – вів далі Валландер. – Убивця мав час і добре знав звички Гольґера Ерікссона. Ймовірно, спостерігав його.

      – Може, за цю нитку варто вчепитися, – підхопила вона. – Очевидно, Ерікссон не мав близьких приятелів. Однак зловмисник так чи сяк, а мав би крутитися біля нього. У всякому разі він побував у канаві й підпиляв дошки. Прийшов і відійшов. Хтось міг його побачити. Або ж автомобіль, який не належить ні Ерікссону, ні сусідам. Людям впадає в око все, що діється. Провінціали, як ото тварини в лісі, стежать за нами, а ми їх не бачимо.

      Валландер неуважливо кивнув. Мав би слухати уважніше.

      – Побалакаємо пізніше, –