Мисливські усмішки. Остап Вишня

та матері занедбані…

      Правильно…

      І видатків нікоторих.

      Хіба веретено так дорого коштує?..

      Дрібниця…

      Просто собі два десятки яєць у матері вкрала, карбованця назбирала і городами до баби Чортулихи…

      Пошепки:

      – Бабусю! Гріх скоївся…

      – Лягай, голубочко! Гроші принесла?

      – Принесла.

      – Лягай! Оче нашу, же єси на небеси!

      – Ой!

      – Уже, голубочко… У мене веретено, голубонько, гостре! Оце на попий, серденько, пороху та ріжків попоїж!

      Через тиждень – труна, піп, кутя, невеличкий хрест і пироги з капустою та з горохом…

      І все!

      І ніяких консультацій, ніяких будинків для пригрудної дитини, ніяких ясел і всього такого іншого…

      І матір схоронили, і дитину схоронили.

      Це на селі…

      У місті трохи складніше… Тут не веретено, а вже шпилька від капелюха, а то й катетер… А потім «чистка», а потім перитоніт[2], а потім уже похорон, а потім суд…

      Це все значно довше й марудніше.

      ………………………………

      Ах, скільки треба книг, книг, книг!

      Тільки не на склепи у видавництвах, а на село, на село, на село…

      І в робітничі райони!

      Земля – Місяць – Марс

      Заснувалось товариство міжпланетного сполучення. Недалеко той час, коли можна буде побувати на Марсі, на Місяці і т. ін.

      Ми – практики…

      Ми, само собою розуміється, не від того, щоб побувати на Місяці, чи на Марсі, чи навіть на Сатурні й на Нептуні…

      На Місяць, приміром, це не тяжко… П’ять день усього летіти… Це – небагато…

      Зарядять вас в ракету (ракетами, кажуть, туди їздитимемо), вистрелять, приміром, у понеділок, а в п’ятницю вже ви з Місяця знайомих на Землі ручкою вітаєте:

      – Здрастуйте! Уже тут!..

      А от на Марс уже тяжче. 256 днів на Марс треба летіти. 8 ¹/₂ місяців… Тяжкувато трохи… Це ж іще як ніякої в путі тобі притичини не трапиться, не зачепишся там за якийся Волосожар чи за Чепігу… А то й цілий рік доведеться їхати, поки до того Марса дочвалаєш…

      Довгенько-таки… Хоч за час революції й доводилося з Харкова до Києва місяців чотири іноді їхати, так про те ми вже забули, – це раз, а друге – чотири місяці не вісім місяців…

      Та й то таки ж було у себе вдома. На станції можна було й яйце яке за кожуха виміняти, а то ж дорога невідома, харчі треба з собою брать… А як підрахувати, скільки треба самого хліба на 256 днів брати, та солі, та цукру, то й вийде так, що доведеться в одній ракеті сідати самому, а за тобою десяток ракет з харчами свистітимуть…

      Та ще, хай Бог боронить, посміється котрийсь із механіків та «зарядить» харчі дужче, як вашу ракету, і вийде так, що ви ще тільки до Місяця долітаєте, а ракета з бубликами вже аж біля Венери… І крикнути нема кому:

      – Перейміть, товариші!..

      Та що й казати, – попервах чимало буде всіляких незручностей…

      Потім воно, звичайно, налагодиться…

      Коли по дорозі на Місяці, на Венері та й на інших дрібніших планетах ларьок буде, тоді не так страшно…

      Долетів, розрядивсь

2

Запалення черевини. – Авт.