Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

р-ну Івано-Франківської області, смт Добромиль Старосамбірського р-ну, с. Тухля Сколівського р-ну, с. Нижнє Висоцьке Турківського р-ну Львівської області). Це були круглі коробки з дощаним дном і накривкою, які збоку обшивали ликовою стрічкою. Вони мали різний вміст – від 7 до 12 л. Зафіксований зразок із с. Петрів мав довжину 31 см, ширину 25 см, висоту 35 см, а по зовнішньому контуру охоплював 96 см. З розповсюдженням рамкових вуликів пасічницький інвентар для знімання роїв поповнився рійницями чотиригранної форми з дощок, фанери або товстого паперу, в які вставляли рамки з медом, щоб привабити рій. Це були скриньки з бічною стінкою на засувці, в якій зроблено льоток. Останній закривала тонка дротяна сітка. По обох боках рійниці були отвори для вентиляції. До скриньки прикріплявся шнурок, за допомогою якого її чіпляли на дерево. Побутування описаних рійниць зафіксовано в усій Галичині (Покуття, Гуцульщина, Лемківщина, Бойківщина, Опілля).

      Приладдям, завдяки якому можливе ефективне отримання меду, були пасічницькі ножі та медогонки. Дані етнографічних обстежень дозволяють виділити на території Галичини два типи пасічницьких ножів залежно від системи вулика, в якому вони застосовувались. Хронологічно давнішим є довгий ніж, один кінець якого загнутий під прямим кутом, а другий – долотоподібно загострений. Серед пасічників він відомий як «правий ніж», «ніж на патичку» (с. Трійця Снятинського р-ну, с. Яворів Косівського р-ну). Цим ножем користувалися в нерозбірних вуликах; зачепивши зігнутим кінцем щільники, їх піднімали догори, потім повертали ніж на 90° і підрубували за потреби. Протилежним кінцем ножа відрізали соти від стінок вулика. «Кривий» ніж (на відміну від «правого») – продукт більш пізнього періоду, що набув поширення наприкінці XIX – на початку XX ст. Він мав довжину до 30 см, загострене з обох боків лезо, дерев’яну ручку. Лезо ножа було двічі загнуте під прямим кутом (на зразок мулярської кельні), що полегшувало розпечатування щільників і зрізування трутової черви в рамкових вуликах, оскільки рівним ножем це зробити неможливо.

      До складу пасічницького інвентарю належить також медогонка – пристрій для здобуття меду зі щільників, не руйнуючи їх. Принцип дії медогонки ґрунтується на використанні відцентрової сили. Основні складові пристрою – центрифуга (коловорот) із хрестовиною для рамок на рухомій основі та корпус, у якому вона розміщується. У середовищі сільських пасічників Галичини медогонка, винайдена в Чехії ще 1865 року, освоюється лише з настанням XX ст. У практиці ведення пасічницького господарства переважно застосовувались медогонки власної конструкції та виробництва. У ході наукових експедицій з’ясовано, що конструктивно цікаві та оригінальні медокачки, що походять із першої половини минулого століття (виготовлені представниками старшої генерації бджолярів власноручно або ще їхніми предками), збереглися практично до наших днів.

      Зібраний польовий етнографічний матеріал дає змогу виділити на території