Дикий. Гильермо Арриага

час перерви, поки я наливав собі напій в одноразовий стаканчик, до мене підійшов Умберто. «Вітаю, – сказав він, – годі було вибрати кращий фрагмент із Біблії. Саме так ми й повинні діяти. Хоч би як нам боліло, необхідно видаляти кісту зла, хоч це твої батьки чи брати. Скоро ти зрозумієш, що ми шукаємо. Ти вже майже один із нас». Він поплескав мене по плечі й пішов зустрічати запрошеного оратора, якогось старого священника.

      «Ти вже майже один із нас», – його слова досі відлунювали в мене у вухах. Я мало не вигукнув йому: «Я ніколи не буду таким», – але я був таким гарним актором, прикидався так добре, що майже став одним із них.

      Я скликаю всіх вас, тварини, яких вполював. Скликаю вас саме в цю мить. Прийдіть до мене. Я потребую вашої сили. Моя мудрість походить від вас. Ваші тіла живили моє тіло, ваше життя – моє життя. Ваша кров – це моя кров. Ваші шкури укривали мене. Ваші кістки – це моє знаряддя. Ми ділили ніч і день, холод і тундру, рівнини й ліси. Дихали одним повітрям, разом поверталися до сонця. Я відібрав у вас життя, священне життя. Тепер потребую ваших душ. Я скликаю вас. Вийдіть із похмурого барлогу смерті й прийдіть до мене. Мені потрібні ви всі, щоб не бракувало нікого. Ви – мої провідники.

      Я загубився. Я не знаю, де я і хто цей вовк, якого переслідую. Я не хочу померти, заблукавши в пустках тиші. Тварини, яких я вполював, потребую вас. Скликаю вас, дайте мені вашу лють. Навчіть мене боротися з хуртовинами, ви, царі цього крижаного царства. Я скликаю вас, карибу, брати моїх предків, ви годували плем’я, з якого я походжу. Скликаю вас, благородні вапіті. Ви, що невтомно пробігаєте рівнини, що на смерть боретеся за самиць. Прийдіть і влийте в мене ваше предковічне прагнення битви. Скликаю вас, гуси. Потребую вашого лету у високості. Вкажіть мені шлях додому, найкоротший шлях. Скликаю вас, бізони. Потребую вашого могутнього бігу, ви розпізнáєте моїх ворогів, як розпізнаєтé власних. Скликаю вас, вовки. Мені треба вполювати вашого брата, я повинен зробити це. Дайте мені вашу хитрість, ваш нюх і ваш зір. Хочу бути вовком. Навчіть мене мистецтва вашого нападу.

      Я скликаю всіх вас, кого вполював: качок, койотів, рисей, куріпок, зайців, тюленів. Мають бути присутні всі. Принесіть мудрість вашого виду. Ваш інстинкт, вашу природу. Я маю вполювати великого сірого вовка. Повернутись додому та, якщо необхідно, потому померти. Але зараз я потребую вас. Скликаю вас, тварини, яких я вполював.

      Скелети

      Вони розпачливо метушилися в клітках. Починали божеволіти з голоду. Ті, що жили в одній клітці, починали безжалісно нападати одне на одного. Самці майже завжди перемагали в цих смертельних сутичках і пожирали самиць. З’їдали їх цілком, залишаючи тільки шматок щелепи чи хвоста.

      Шиншили, замкнені в клітках поодинці, просто хиріли. Голод вигублював їх. Зголоднілі, вони валилися на бік і чекали на повільну смерть. А коти влаштували криваву оргію. Не в змозі поворухнутися, шиншили й не опиралися, коли їх роздирали на шматки. Вони не мали сили навіть на те, аби втекти в протилежний