Бот. Атакамська криза. Макс Кідрук

і водночас німим відбитком чогось страшного, що стало провісником смерті.

      Одначе був один нюанс, котрий шокував дружину Вадима (як і всіх інших, кому не поталанило бути присутніми під час розпізнавання мерця) більше ніж перекривлений рот та рвані рани, що перетворили тіло на криваве місиво, разом узяті. У тридцятип’ятирічного Вадима Хорта було геть сиве волосся.

      XIII

      П’ятниця, 14 серпня, 11:10 (UTC +2)

      Термінал «B» міжнародного аеропорту Бориспіль

      Україна

      Штаєрман переминався з ноги на ногу біля ескалатора, голосно зітхав і підкреслено часто зиркав на годинник. Тимур та Аліна стояли поодалік. Тимур дивився під ноги. Дівчина відвернулась, споглядаючи крізь вікно на стоянку перед старим терміналом.

      Час спливав. Парочка наче й не збиралася прощатись.

      Терпець Штаєрману вривався. Він кашлянув і сухо, але делікатно мовив:

      – I think we must go[28].

      Тимур покосився на чилійця так, наче бачив його вперше.

      – It’s time[29], – чорнявий дженджик проявив настирливість. Він реально нервувався. Він не заспокоїться, поки програміст не пройде паспортний контроль, опинившись у транзитній зоні аеропорту.

      – Зажди, Оскаре. Ще трохи, – відмахнувся хлопець. А тоді, набравшись сміливості, повернув обличчя Аліни до себе: – Ну, мені пора… Ти тут… цеє… не…

      Її шкіра була гарячою, наче вона щойно повернулася з пляжу.

      – Я тебе ненавиджу, – дівчина схрестила погляд зі своїм хлопцем.

      Тимур розумів, що попросту не має часу розгортати новий виток суперечки. Хлопець рішуче обхопив Аліну за талію, підтягнув до себе і притиснувся губами до її губ. Дівчина не пручалася. Відповіла на обійми, потім, перервавши поцілунок, поклала голову на Тимурове плече.

      – Я тебе ненавиджу, – повторила вона, проте цього разу в голосі не було ані краплі злості.

      – Я знаю. Я – гівно.

      – Гірше.

      Відчуваючи під тонкою кофтою м’які груди, Тимур зловив себе на тому, що починає заводитись. Електричне збудження прокотилось його тілом від живота і до шиї. За мить йому стало тісно у джинсах.

      – І треба було тобі отак викаблучуватись? – куйовдячи пальцями запашне волосся, прошепотів він на вушко Аліні. – Ми не бачитимемось довбаних два місяці, а у нас учора навіть сексу не було!

      – Сексу в тебе не буде ще два місяці після повернення, – вдала розлюченість чорнявка. Тимур поблажливо посміхнувся. – Я тобі це обіцяю, юначе!

      – Це ми ще побачимо, – програміст міцніше обійняв її.

      – Запам’ятай мої слова! – спалахнула Аліна і боляче вкусила його за шию.

      – Добре. Тільки не сердься… Я напишу тобі. Відразу після прильоту, – програміст задумався. Навряд чи у нього буде можливість вийти в інтернет в аеропорту Сантьяго. – Хоча не знаю. Я постараюсь написати із Сантьяго. Як ні, то озвуся вже з місця роботи.

      – Тільки спробуй не написати!

      Штаєрман

28

Думаю, ми мусимо йти (англ.).

29

Вже час (англ.).