Аномалія. Андрій Новік

затихли, вичікуючи закінчення молитов, які звучали так само звідусіль, не слабше за заклик муедзінів. Їхні вуста самовільно зімкнулись, мов зачаровані тим хвилюванням та водночас спокоєм в голосах віруючих. В кімнаті стало якось не по собі.

      – Скільки ж людей загинуло…

      – Понад чотири сотні.

      Усі здивовано глянули на Остапа. Той у відповідь помахав телефоном.

      – І наразі це тільки орієнтовна цифра.

      – Матір Божа… – вигукнув Віталій, дужче затиснувши в руках свій «iPhone».

      – Що?

      – Розбився літак.

      – Який літак?!

      Очі Марти знову вкрила волога пелена, й вона різко відвернулась до стіни, прагнучи бодай фізично відгородитися від того, що відбувалось.

      – Фес – Париж компанії «Royal Air Maroc», – Віталій продовжував уважно читати новини, ковтаючи сухі глиби у горлі. На момент стресу Остапове кахикання вгамувалося. – Літак завжди вилітає о шостій вечора, але сьогодні запізнилися із поданням палива, і рейс затримався на півгодини. Щойно він злетів, йдеться у статті, його понесло вбік, після чого той гепнувся немов цеглина.

      – Це неможливо…

      – Збожеволіти можна…

      – Скільки загинуло? – запитала Марта.

      – Зараз, – він очима пробігся новиною, вишукуючи кількість жертв. – Знайшов. Літак був заповнений лише на третину.

      – Скільки?

      – Шістдесят три разом із екіпажем.

      – Я ж кажу, треба тікати звідси.

      Нікому не було солодко, однак Ян хвилювався перш за все про себе, а помирати від невідомо чого та невідомо де хлопець не збирався.

      – Ти знову за своє? – гаркнув Віталій.

      – У тебе є кращі пропозиції?!

      – По-перше, ти особисто після усього, що сталось, відправляв би літаки у небо? Не знаючи, чи знову може трапитись викид цієї твоєї енергії?

      Ян стих, зрозумівши, що пропустив цей момент.

      – Вєталь має рацію, – озвався Остап й відкинув убік телефон. – Навіть якщо держава дозволить польоти, я ногою не ступлю на борт літака.

      – Я теж, – підтримала дівчина.

      – То полетимо з іншого міста! За межами Феса ж усе гаразд.

      – Ти впевнений? Я – ні. Так само, як і не впевнений, що не повториться цей апокаліпсис в інших містах. По-друге, щоб дістатися до іншого міста, необхідно сісти в авто або автобус. Про це навіть мови бути не може, автобуси місто точно не запускатиме найближчим часом, доки не з’ясує, в чому причина тих аварій… чи що б то не було. Не знаю, як ви, а я точно не ступлю ногою в жоден інший транспорт. Не хочу випадково загинути.

      – Так, Янику. Ми попали.

      – І що ви пропонуєте? – товстун зняв брудні окуляри, протер спітніле обличчя й поглянув на друзів. – Залишатись у цьому страшному місті?

      – Іншого виходу я поки не бачу, – кивнув Остап.

      – Та щоб вам!

      Він вхопив рушник, який сохнув на спинці ліжка й пішов у душ, голосно зачинивши за собою двері. Якщо не словесно, то хоча б діями хлопець показав свою незгоду. Незгоду з тим, що ще принесе їм чимало лиха.

      Марта