Аномалія. Андрій Новік

відсутності демонів під час Рамадану немає кому шепотіти на вухо та зваблювати, а отже, й відступає голод.

      Українці замовкли й поглянули на чорне простирадло неба із крихітними білими дірочками. Одна з них поволі пливла зі сходу на південний захід. Не падала, а поволі повзла, наче скочувалася некрутим схилом. Марта спробувала уявити, як стріла летить та розсікає тіло демона. Щира усмішка прокотилася її обличчям.

      – Ось чому ми не були голодні, – обізвався Остап, позіхнувши та тамуючи спазм кашлю, який досі не минав.

      – Ага… – Ян давно подружився із сарказмом та іронією, які з часом перетворилися на його вірних супутників.

      Демони, ще б пак… Не від демонів шириться зло, а від людей…

      Розділ 8

      21 червня 2017 року

      Гамбург, Німеччина

      Александер Бунге не встиг збагнути, як вранішнє похмілля перетворилося у нове сп’яніння. Він відкинув пляшку шнапсу подалі на підлогу, від чого добряча половина напою вилилася на м’який білий килим. Спробував сісти. Головний біль тільки посилився.

      Спершу його нудило від безпорадності, а тепер ще й від алкоголю. Здавалося, чоловік випив не так уже й багато, але відчуття було наче голова от-от вибухне зсередини. Він пив спиртне в компаніях вкрай рідко, а наодинці майже ніколи. Доки, як він гадав, не почали проявлятися тривожні симптоми депресії.

      Квартира на Бернгард-Нохт-штрассе була для Александера своєрідною печерою. Майже три роки ніхто, крім нього, не перетинав її поріг. Жоден чоловік, жодна жінка, крім прибиральниці. Науковець озирнувся кімнатою крізь каламутну пелену в очах. Поряд з широким двоспальним ліжком ядучим болем у скронях крізь вікно просочувалося яскраве світло. Александерові знадобилося кілька хвилин, щоб опанувати себе та кількома ударами по щоках злегка розвіяти тремтіння.

      Він підвівся та наблизився до сріблястого металевого столика в кутку кімнати.

      Забув…

      На столі стояв розгорнутий «MacBook». Невеликий та компактний комп’ютер необхідний був йому лише для короткотривалих бесід в Інтернеті та деяких нотаток – Александер Бунге здебільшого працював за робочим університетським стаціонарником. Ноутбук перебував у режимі сну.

      Легким порухом пальця він увімкнув комп’ютер, сподіваючись на екрані побачити… Побачити що? Чоловік досі не усвідомлював, на що чекав. Листа у відповідь на надіслані результати досліджень? Пропозицію роботи у новітній лабораторії із почесним визнанням його можливостей, його геніальності? Ці думки довбали голову Александера довше п’яти днів, і головний біль легшим від цього не став.

      На екрані завантажилася остання сторінка, на яку німець заходив перед сном – пошта Guerillamail. Навпроти напису «Вхідні повідомлення» досі майорів нулик. Тоді перемкнувся на домашню сторінку електронної пошти Gmail, яку використовував тільки для особистих листувань чи покупок в інтернет-магазинах. Раптом подих чоловіка перехопило. Крики робітників порту та шум кораблів за вікном розчинилися