Аномалія. Андрій Новік

підкреслювала тілесна помада, а карі очі – легка темнувата лінія олівця. Для Маркуса вона була фантастичною жінкою, майже богинею. Складене зазвичай у ґульку на маківці русяве хвилясте волосся зараз вільно спадало на тендітні плечі. Маркус Бруннер міг закластися, що відчував ванільний запах шампуню. У ямочці між ключицями застигла крапелька поту. Чоловік на мить затримав погляд на її волоссі, після чого заплющив очі та залив ковток пива у горлянку. Холодна п’янка хвиля миттю розлилася нутрощами.

      – Міг би й дочекатись.

      – Пробач, але не міг, – Маркус значно повеселішав.

      – Старий алкоголік!

      – Лише під час наших зустрічей.

      Усмішка ледь-ледь оголила білі зуби Поли, обабіч кутиків рота утворились невеликі ямочки, від чого вона почала нагадувати засоромлену школярку.

      Жінка замовила келих рожевого вина.

      – Важкий день? – Маркус обережно зиркнув на Полу.

      – Я так погано виглядаю?

      – Що ти! Ти, як завжди, прекрасна.

      – А знаєш, у чому секрет? Просто я п’ю більше.

      – То хто з нас алкоголік? – обурився Маркус.

      – Мені можна. Стоси паперів мене не підстрелять.

      Чоловік прийняв цю шпильку мовчки, лише потер долонею шорстку щетину на обличчі. Востаннє він голився два дні тому, але Полі подобався такий його образ. Коли кельнер приніс вина, вона підняла склянку:

      – За такі рідкісні зустрічі.

      – Воїстину.

      Двоє одночасно відпили майже до половини. Це були ті кілька годин, які вони могли виділити одне одному подалі від Федерального управління кримінальної поліції. Роботу Поли у підрозділі охорони та безпеки посадових осіб не можна було назвати вершиною досягнень. До того ж їй доводилося працювати з ранку до ночі у стінах центрального офісу Вісбадена серед хмарочосів паперу. Та це було краще, ніж нічого, краще навіть за будь-що інше, чого могла б хотіти Пола, адже ці офісні джунглі вели її до омріяного кар’єрного зросту – до посади одного з керівників відділень Bundeskriminalamt. Але за останні три роки разом зі зростом чисельності злочинів вдвічі збільшилося і понаднормове навантаження працівників Федерального управління. Зникли спокійні періоди, коли можна було брати відпустку чи бодай додатковий вихідний в обмін на перевантаження. Після минулорічної звістки про батькове загострення запалення легень Пола спробувала вирватися хоча б на три дні у Ганновер до сім’ї, однак отримала від керівництва цілковиту відмову. Були жорстко обмежені терміни можливого надання додаткових вихідних для компенсації, і ті дні, на жаль, до них не входили.

      Хоч працівникам і не подобалася схожа рабовласницька система, проте кожен розумів, що провини керівництва у цьому немає. Шеф БКА Хольгер Мюнх двічі звертався листом до Міністерства Внутрішніх Справ стосовно збільшення терміну компенсації витраченого понаднормового часу своїх підлеглих або хоча б для виділення додаткових фінансів для їх оплати. У відповідь було надіслано інформування про створення восьмиста двадцяти нових робочих місць, що аж ніяк не покривало тих двадцяти двох мільйонів перепрацьованих