Раніше ніж їх повісять. Джо Аберкромби

бою.

      – Я, звісно, глибоко вас шаную, – втрутився генерал Крой тоном, який натякав на протилежне, – та чи не краще було б послати одну половину армії на західну дорогу?

      – На заході мало що є, крім заліза, єдиного ресурсу, яким північани вже добре забезпечені. На прибережній дорозі здобич багатша, а ще вона ближча до їхніх шляхів постачання та відступу. До того ж я не хочу, щоб наші сили були надто розосереджені. Ми ще оцінюємо потугу Бетода. Якщо ми зможемо примусити його до бою, то я хочу за можливості швидко зосередити наші сили й розбити його.

      – Але ж лорд-маршале! – вигукнув Крой так, ніби звернувся до свого батька чи матері, що, на жаль, і досі керує власними справами попри маразм. – Західну дорогу не слід лишати безборонною, чи не так?

      – Я саме до цього підходив, – пробурчав Бурр і знову повернувся до мапи. – Третій підрозділ під командуванням кронпринца Ладісли окопається за Кумнуром і стане на сторожі на західній дорозі. Його роботою буде подбати про те, щоб північани не обійшли нас і не вийшли в наш тил. Вони триматимуться там, на південь від річки, тим часом як основний наш контингент розділиться навпіл і прожене ворога.

      – Звичайно, мій лорд-маршале.

      Крой відкинувся на стільці, оглушливо зітхнувши, неначе він не очікував нічого кращого, та все одно мусив спробувати заради всіх, тим часом як офіцери його штабу зацокали язиками, засуджуючи цей план.

      – Що ж, як на мене, план чудовий, – тепло заявив Полдер і всміхнувся через стіл Кроєві. – Я обома руками за, лорд-маршале. Можете розпоряджатися мною як завгодно. Мої люди будуть готові виступити щонайбільше за десять днів.

      Офіцери його штабу закивали й загули, виражаючи згоду.

      – Краще за п’ять, – сказав Бурр.

      Пухке обличчя Полдера роздратовано засіпалось, але він швидко опанував себе.

      – Хай буде п’ять, лорд-маршале.

      Але тепер уже настала Кроєва черга гнути кирпу.

      Тим часом кронпринц Ладісла, примружившись, розглядав мапу; його добре напудрене обличчя мало-помалу набувало спантеличеного виразу.

      – Лорд-маршале Бурр, – поволі заговорив він, – мій підрозділ має пройти західною дорогою до річки, правильно?

      – Саме так, ваша високосте.

      – Але за річку ми заходити не маємо?

      – Саме так, ваша високосте.

      – Отже, наша роль має бути, – тут він примружено глянув на Бурра з ображеним обличчям, – суто оборонною?

      – Саме так. Суто оборонною.

      Ладісла насупився.

      – Схоже, це завдання скромне.

      Йолопи з його штабу завовтузилися на стільцях і забурчали, висловлюючи своє невдоволення завданням, що аж так не відповідало їхнім талантам.

      – Скромне завдання? Перепрошую, ваша високосте, але це не так! Енґлія – край широкий і складний. Північани можуть оминути нас, а в такому разі всі наші надії будуть покладені на вас. Вашим завданням буде не дати ворогові перетнути річку та поставити під загрозу наші шляхи забезпечення або й гірше