Прокляте небо. Наталія Довгопол

до Києва, вона зустріла там старого приятеля свого батька. Цей ніж – ніби згадка про те, ким я є насправді.

      – І ким ти є насправді?

      Євка так само дивилася в небо, але вона помітила, як погляд Аміра ковзнув по її обличчю.

      – Ти така потішна! – раптом розсміявся Амір, лише зараз розгледівши червоні калинові щоки Євки. – Це так ти своїх парубків зваблюєш?

      Євка легенько стусонула Аміра ногою, а той так само легко стусонув її у відповідь, сміючись.

      – А ти, виявляється, вмієш сміятися, – тихо помітила Євка, заплющуючи очі.

      – Я сміявся вже вчора. Із Марти. Мені сподобалося, – знизав плечима він.

      – Смійся частіше, ти так стаєш схожим на людину….

      Євка не розплющувала очей. Її схиляв сон. Хвилі Віти, що налітали на берег, заколисували. Десь далеко защебетали нічні пташки.

      Амір не відповів. Він і далі продовжив точити свій патичок і тужливо озиратися на повний місяць.

      Зранку Євка прокинулася від того, що зробилось прохолодно, а на волоссі випала роса.

      Вона підвела голову й озирнулася. Амір мирно сопів під боком, укритий краєм плаща. «От тобі й притули», – посміхнулася Євка, підводячись.

      Світало. Десь за річкою здіймалася рожева заграва, розмальовуючи чорні з ночі дерева в яскраві денні кольори.

      На стерні за річкою підпадьомкала перепілка, а в небі над нею кружляв самотній кібець.

      Торкнувшись плеча Аміра, Євка посмикала за сорочку.

      – Прокидайся. Тебе шукатимуть у палаці!

      І доки Амір устиг розплющити очі, вона вже вскочила в черевики та побігла вниз, до своєї хати.

      – Гарна дочка, що всю ніч невідомо де гуляла! Чесна! – гаркнула мати на порозі.

      – Так у притули всім світом грали. Як же мені в хаті сидіти? – жваво відповіла Євка, прямуючи до криниці, щоб нарешті змити червоні від калинового соку щоки.

      Оленка схопила сестру за руку та, кивнувши Райці, потягнула Євку за хату.

      – Хто то був?

      – Із ким ти ходила?

      – То правда був панич? Котрий із них?! – навперебій зацвірінькали, мов горобці, старші сестри.

      Євка відсторонила Оленчину руку.

      – Ви знали! Ви обидві знали, що Іванко приведе Сеньо спати зі мною, і ви навмисне потягли мене до калини! – мало не викрикнула Євка, ледь стримуючи свою лють.

      – Та ми ж хотіли, як краще, сестрице! – затараторила Райка.

      – Ми хотіли тебе розважити! Звідки ж ми знали, що в тебе з паничами… Хіба ж ми думали, що на тебе хтось не кривий і не косоокий бодай гляне!

      – То хто то був? – знову втрутилася Райка. – Ілля чи той дикун, як його…?

      – Нічого вам не скажу, – крізь зуби просипіла Євка. – Знаю вас, сорок, усе село вже ввечері балакатиме!

      – Ну, скажи!

      Але Євка випручалась і щодуху побігла в хату перевдягатися.

      – Нічого, прилізе вночі спати на горище, я лоскотатиму, доки не зізнається! – мовила Оленка, ображено надуваючи губи.

      Геометрична сума імпульсів у замкненій системі

      Звичний день